Нічия
Останнім часом думаю, що краще би ти померла. Не бачити усмішки, не чути солодких слів. Моя ноша з кожним днем більш нестерпна. Мої очі затьмарені гірким протиріччям снів. Складно сказати чому я хочу твоєї смерті. Так хочу побачити тіло твоє в труні. Може тому, що давно ми з тобою мертві, І тільки граємося ніби-то ще живі? Можливо тому, що шукаємо сенси в простому. В словах, в прототипах фраз, навіть в мовчанні. І бачити рідне я звик у всьому чужому. Тільки не бачу сенсу в повчанні, В намаганні стати інакшим, змінити суть, Змінити своє єство. Прямо за течією. Я припускаю, що серце із сталі. Мабуть Ми завершили свою гру нічиєю.
2024-01-19 12:53:30
4
0
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2536
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12554