Смола
Серафім
Ти покрита смолою Я зливаюсь з тобою Я, пробачте, бунтую І себе не рятую Ти покрита смолою зніг до голови. Я тебе не рятую, бо ти, просто ти. Я не знаю чи можу торкнутись тебе. Поки хвиля за хвилею нас несе. Поки горе за горем заходить у дім Поки ми ніби поряд, але поміж тим Не тримає мене твоє тихе зітхання Навіть крик, навіть біль і навіть зізнання Я йду геть, бо місця занадто вже мало Ти, смола, цілий всесвіт, мене - не стало Я лиш попіл, валяюсь у вазі спокійно В мене тут гнилі рештки, так рекреаційно Правда іноді нудить, іноді рве Поки вітер всі хмари кудись зажене Встигну я разів сорок стати й впасти і знову Я шукаю повтору, не бажаю обнову. А смола стікає по ніжним щокам Мене знову відправили грізно в бан А смола гаряча, але не обпікає Вихід є, вихід там, вихід тут, ні, немає.
2023-03-11 18:21:26
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Бонні
Гарний вірш, мені до вподоби метафора. Але ритміка трохи кульгає...
Відповісти
2023-06-09 08:45:55
1
Серафім
@Бонні Дякую💜
Відповісти
2023-06-09 08:48:04
1
Інші вірші поета
Темний лицар (пісня) Молоко Вишня Яблуко Волошка О, Яне... Фу Ту Ризм
Інші поети
Уля
@ulya666
Едрін
@sad_fox
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
103
15
15590
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11167