...
Повільно в'яне моя ніжність, За нею гасне доброта... Сльози линули у вічність, Де жило багато зла... На світі - лише моя сіра тінь, І про це не знає ніхто... Мій голос довго палав і тлів Та завмер, наче кіно... Я давно загубилася на Землі, Де в юрбі ти - самотній! Мій розум не зміг без душі, Один серед мільйонів!
2023-03-24 22:09:44
11
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Микола Мотрюк
Самотність у натовпі... Це найгірше, як на мене...
Відповісти
2023-03-24 22:31:15
2
просто веселка
@Микола Мотрюк або самотність серед рідних
Відповісти
2023-03-25 08:14:26
1
Микола Мотрюк
@просто веселка Бо ти приходиш до рідних за підтримкою й розумінням... а їх немає... Тобто, дім зовсім не є домом...
Відповісти
2023-03-25 08:33:40
1
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2335
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5109