Знову про янгола...

просто веселка

А мій янгол спустилася на землю, Ми з нею довго говорили... Вона розповідала про синє небо, А я про те, як люди грішили... Вона мріяла їх чимдуж врятувати, Я ж чомусь мовчала... Вона просила всіх гріхи описати, А люди їй нагло брехали... А моя янгол довго сюди летіла, Люди її тягали туди-сюди... Вона відпочити сильно хотіла, Її зв'язали і кричали "Лети!" А моя янгол до мене сховалась, Люди тепер нас шукають... Від страху крила її обсипались, Янголи тепер не літають ...

2022-12-20 13:42:39

7

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

просто веселка

@Микола Мотрюк ну є люди, які попри все стараються залишиться хорошими і в них це виходить, але ви в усьому праві ...✨

Відповісти

2022-12-20 19:23:24

1

Микола Мотрюк

@просто веселка Ви також маєте рацію...

Відповісти

2022-12-20 19:25:15

1

Микола Мотрюк

@просто веселка Надивившись багато всякого поганого (жорстокості, несправедливості...), втрачаєш здатність бачити, помічати щось добре... Це стосується і людей, а не тільки їх вчинків... Але хтось казав (випадково знайшов... не пам'ятаю, хто), що вчинки творять людину... мовби виліплюють її із глини... А це, мабуть, про ту ж втрату (замітив за собою... і ще й до того стаєш якимось грубим, цинічним...) здатності помічати хороше... Мф 7:3: "І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш?"

Відповісти

2022-12-20 20:35:35

1

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

74

13

5569

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11405