Гроза
Прибій пестить скелі, штормить,
Блискавка небо розколе...
Що в нас було? Тільки мить,
Яка не поверне ніколи!
Завмерши між речень, зупиниш свій біг
І раптом себе ти впізнаєш:
"Зоряне сяйво", дорога і сніг...
Комету нарешті за хвіст ти впіймаєш.
Згадаєш розмови і каву, і дим,
Гучну тишину на балконі.
Ти вже ніколи не станеш чужим.
Сто вічностей січня й тишина телефону.
2019-04-01 20:23:26
3
0