Та, що втрачає
Ріна
Незнайоме, незнане, забуте. Цілий світ із розірваних грат. Я б хотіла часу стрілку вернути І не знати ніколи цих прОклятих втрат! Обійняти, заплакати, гучно сміятись. Бігти щодуху до краю землі.... Якби можна було у минуле вертатись, Я б учора відправила в путь кораблі. Закричати, завити і тихо стогнати. Щоб не бачив ніхто, як згоряє душа! Чи буває людина проклята? Чи то просто доля у неї така? Жити далі, сміятись, мовчати. Серце закрити навічно в капкан. Зарікаюсь так палко всім духом любити. Я не витерплю втратою завданих ран.
2019-10-22 20:27:21
0
0
Інші вірші поета
Травень Вона Місто пам'ятає Коли я піду
Інші поети
iriana clem
@iriana_clem
Макс Фолс
@pr_mikhailovich
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
6411
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12312