Причина всіх бід
Вікторія Тодавчич
Я знаю чому зустрічаються лиха, Чому прокидається в світі цім зло. Причина є в людях. Причина – велика, Бо зникла з сердець наших щира любов. Вона для людей вже є цінність забута, На першому місці достаток у всіх. І знов процвітає страшне безкультур'я, Під маскою кожен плекає свій гріх. Якби всі ми, люди, на мить зрозуміли, Що в світі цім є щось важливе, живе. Тоді припинились би біди ці люті, Любов переможе все лихо, все зле.
2023-02-07 09:13:43
12
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Тигриця
Щира правда! 👏
Відповісти
2023-02-07 14:11:41
Подобається
Вікторія Тодавчич
@Тигриця так, дякую❤
Відповісти
2023-02-07 14:11:58
1
vasilisa petriv
дуже гарний вірш
Відповісти
2023-11-12 16:41:32
Подобається
Інші вірші поета
Слово Я тебе покохати не зможу До Свята Благовіщення Пресвятої Богородиці Я говорю...
Інші поети
kamilionus_
@kamilionus_
R E
@Rocks_Eyha
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3677
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11304