Причина всіх бід
Вікторія Тодавчич
Я знаю чому зустрічаються лиха, Чому прокидається в світі цім зло. Причина є в людях. Причина – велика, Бо зникла з сердець наших щира любов. Вона для людей вже є цінність забута, На першому місці достаток у всіх. І знов процвітає страшне безкультур'я, Під маскою кожен плекає свій гріх. Якби всі ми, люди, на мить зрозуміли, Що в світі цім є щось важливе, живе. Тоді припинились би біди ці люті, Любов переможе все лихо, все зле.
2023-02-07 09:13:43
12
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Тигриця
Щира правда! 👏
Відповісти
2023-02-07 14:11:41
Подобається
Вікторія Тодавчич
@Тигриця так, дякую❤
Відповісти
2023-02-07 14:11:58
1
vasilisa petriv
дуже гарний вірш
Відповісти
2023-11-12 16:41:32
Подобається
Інші вірші поета
Я знов мовчу... Мій Притулок В моїх думках завжди була... Найкраще свято
Інші поети
Стефанія
@Rusanna_Vognuk
GRAFO
@grafo
Схожі вірші
Всі
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
11054
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13095