Глава 2
Олівія бігла. Це, напевно, найкращий дар даний людині – бігти. Попереду – безкінечний коридор молодого смарагдового листя й тунель могутніх дубових стовбурів. Сонце пробивалося сюди зовсім трохи, додаючи шарму цій хвилині. Цій секунді. Вона уявляла себе шукачем пригод з фільму, що біжить у джунглях Амазонки. Не думає ні про що інше й просто біжить.
Олівії чотирнадцять. Виглядає десь приблизно на дванадцять. І поводиться так само. Середнього зросту, худорлява, зі, здавалося, вічно розкуйовдженим рудим волоссям і зеленими очима. Єдине, чим вона пишалася. Зелені батькові очі. А веснянок нема. В дитинстві домальовувала їх фломастером, щоб бути як Елла. Елла – приклад, зразкова дитина, гордість батьків. Як дві краплі води схожа на маму. Олівія завжди була на сходинку нижче і дивилася на сестру знизу. Спочатку намагалася зрівнятися, а потім, втомившись, просто стала собою.
Різкий біль у голові. Олівія хапається долонею за чоло, зелений коридор закрутився і зник. Вона лежить на землі обличчям униз. Повільно перевертається на спину і видихає. Помалу приходить до тями і намагається зрозуміти, що це було. Щоб у Олівії Кириленко, чемпіонки школи, завертілося в голові під час бігу? Це в Елли постійно болить бік-нога-живіт-спина і задишка як у спраглого собаки. Але яка різниця. Головне, що в результаті порвані улюблені лосини. Ще, звичайно, побиті коліна і правий лікоть, але то пусте. Звикла. Олівія підводиться і йде до батьків.
***
Елла піднімає брову і правий куточок губ. Вона завжди так робить у добавку до свого фірменого зверхнього погляду. У Елли світло-карі очі й веснянки. Копія мами.
Богдан відкриває рота і втуплюється поглядом у побиті коліна. У цьому погляді світиться іскорка захвату. Він завжди так дивиться на Олівію. Із сумішшю здивування і захоплення.
Мама сплескує в долоні, робить налякані очі й щось вигукує. Здається, це «Що цього разу?!». Вона зазвичай говорить саме це.
Тато опускає голову й бере в руки бутерброд. Здається, він усміхається.
-Просто спіткнулася.
Олівія не виявляє бажання про все розповідати, тому просто сідає на простирадло й бере сосику. Під німі погляди чотирьох пар очей. Вони ніколи до неї не звикнуть.
Олівії чотирнадцять. Виглядає десь приблизно на дванадцять. І поводиться так само. Середнього зросту, худорлява, зі, здавалося, вічно розкуйовдженим рудим волоссям і зеленими очима. Єдине, чим вона пишалася. Зелені батькові очі. А веснянок нема. В дитинстві домальовувала їх фломастером, щоб бути як Елла. Елла – приклад, зразкова дитина, гордість батьків. Як дві краплі води схожа на маму. Олівія завжди була на сходинку нижче і дивилася на сестру знизу. Спочатку намагалася зрівнятися, а потім, втомившись, просто стала собою.
Різкий біль у голові. Олівія хапається долонею за чоло, зелений коридор закрутився і зник. Вона лежить на землі обличчям униз. Повільно перевертається на спину і видихає. Помалу приходить до тями і намагається зрозуміти, що це було. Щоб у Олівії Кириленко, чемпіонки школи, завертілося в голові під час бігу? Це в Елли постійно болить бік-нога-живіт-спина і задишка як у спраглого собаки. Але яка різниця. Головне, що в результаті порвані улюблені лосини. Ще, звичайно, побиті коліна і правий лікоть, але то пусте. Звикла. Олівія підводиться і йде до батьків.
***
Елла піднімає брову і правий куточок губ. Вона завжди так робить у добавку до свого фірменого зверхнього погляду. У Елли світло-карі очі й веснянки. Копія мами.
Богдан відкриває рота і втуплюється поглядом у побиті коліна. У цьому погляді світиться іскорка захвату. Він завжди так дивиться на Олівію. Із сумішшю здивування і захоплення.
Мама сплескує в долоні, робить налякані очі й щось вигукує. Здається, це «Що цього разу?!». Вона зазвичай говорить саме це.
Тато опускає голову й бере в руки бутерброд. Здається, він усміхається.
-Просто спіткнулася.
Олівія не виявляє бажання про все розповідати, тому просто сідає на простирадло й бере сосику. Під німі погляди чотирьох пар очей. Вони ніколи до неї не звикнуть.
Коментарі