-Олівіє, давай!!!
  Вона  що є сили біжить до червоної стрічки під бадьорі крики десятків вболівальників. У тілі легкість, а на душі б’ють литаври. Ще трохи і вона перемогла. Раптом стрічка починає віддалятися. Олівія ще упертіше прискорює темп, але, складається враження, що зовсім не просувається вперед. Навпаки, біжить назад… Вболівальники зникають, а стадіон занурюється в темряву. Олівія повертає голову вправо і бачить Богдана. Він самотньо стоїть на трибуні й аплодує їй. Його очі світяться захватом. Він завжди так дивиться на неї. Олівія не здається. Окрім себе вона більш за все боїться розчарувати брата. Але стрічка віддаляється. Різкий біль у голові й раптова центрифуга перед очима. Олівія падає на чорну землю і бачить під собою пляму крові. Прикриває носа і дивиться на трибуну. Та порожня. 
***
   Чорна земля стає білосніжною. Але на ній все ще розпливається пляма крові. Олівія підводить голову з подушки і спантеличено дивиться на забруднену білу наволочку. Це повторюється знову і знову. Уже який раз кров великим потоком виливалася з її носа, заважаючи нормально жити.
  Олівія поставила худі босі ноги на холодний пісочно-білий ламінат і відчула тупий біль в коліні. Напевно, вчора перетренувалася. Хоча раніше могла й цілий день скакати безперестанку, а зранку відчувати себе ще краще ніж напередодні. «Ти старієш, Олі. Чи то пак дорослішаєш. Але інколи мені здається, що ти кажеш щось так, як бабуся» - сказав якось Богдан. Олівія усміхнулася, пригадавши. Вона підвелася, зняла наволочку й понесла до ванни випрати.
  Сьогодні вона сама вдома. Батьки на роботі, Елла у школі, Богдан у садочку… А в Олівії звітний концерт в музичній школі о дванадцятій. Так, як би несподівано це не було і як би нереалістично не звучало, Олівія займається в музичній школі. Грає на фортепіано. Це мамина забаганка. Вона вважає, що класична музика і симфонії Шуберта зроблять доньку жіночною й пробудять почуття ніжності й спокою.  Олівія ненавиділа фортепіано. Вона вважала, що марнує дорогоцінні години життя в музичному класі. Минулого року потай ходила на стадіон замість уроків. Але коли викладачка розповіла мамі, то дуже здивувалася, що мама не в курсі, що Олівія давно хворіє.
  Дівчинка попленталась на кухню. На жовтій новенькій тарілці стояв бутерброд, приготовлений зранку мамою для неї. Олівія кинула пакетик чаю в улюблену чашку залила її поверх кип’ятком. Підставила обличчя до ароматної пари й вдихнула запах м’яти й лимону. Бутерброд не взяла. Останнім часом у неї зовсім зник апетит.
  Біля тарілки лежала маленька записка. Олівія розгорнула її. Там, на білому клаптику паперу синьою ручкою, кривеньким, але впевненим почерком було старанно написано:
«Сьогодні ввечері підемо в ліс,
бо в мене є крута ідея.
Пс: я поставив цю записку так,
щоб мама не побачила»
Олівія усміхнулася.