Було б неправдою сказати, що в Олівії не було друзів. Але на перший погляд могло здатися, що їх нема. У класі вона не мала подружок. Завжди самотою сиділа за партою, а на перервах бігала у квача з п’ятикласниками.
  Так було не завжди. Просто усе змінив час. Вони виросли, а вона ні. Вони стали їй не цікавими, а вона їм. Ніхто не винен. Просто, коли діти дорослішають, все змінюється. Олівія впевнена, що колись вони пошкодують, що виросли так швидко. А вона не спішить. У неї багато часу. Встигне все.
***
  Руда дівчинка стояла перед дзеркалом і мастила пухкі губи помадою. Вона спізнювалася на перший урок, але все одно робила це повільно і з явною насолодою. Ні, це не Олівія, як ви могли подумати. Це Елла. Її повна протилежність, тільки обоє руді. Олівія уже давно була у школі, бо не витрачала на збори й півгодини свого часу.
  Елла поправила зачіску й чарівно усміхнулася відображенню в дзеркалі. Їй завжди було важливо, як її сприймуть інші. Вона хотіла бути схожою на них і вписуватися в їхню компанію. Елла понад усе берегла свій авторитет і завжди продумувала наперед кожен крок. Вона уміла бути і хитрою, і цікавою, і зверхньою, і приємною… Добре пристосовувалася будь-де. Завжди знала чого хоче й була ідеальною. Так вважали всі. Або майже всі.
***
  Олівія схилилася над зошитом з фізики й намагалася слухати пояснення вчительки. Вона не була дуже здібною ученицею, бо не дуже й намагалася. Але уміла схоплювати все нальоту якщо сама того захоче. Зараз вона хотіла. За двійку її не допустять до змагань з атлетики. Але мозок відмовлявся сприймати що-небудь. Голову ніби наповнили ватою. Формули розпливалися перед очима і страшенно хотілося спати…
  Раптом на білій сторінці в клітинку розпливлася червона пляма. І ще одна, і ще… Кров. Олівія схопилася з місця й, прикриваючи носа, вибігла з класу під незадоволений вигук вчительки. Поки бігла коридором шалено вертілося в голові. Над білосніжним умивальником, що блискавично вкривався червоними плямами, намочила носовичок у холодній воді, щоб зупинити кров. Їй це вдалося, але хустинка повністю промокла.
  Олівія підвела голову і зустрілася із своїми зеленими очима у не надто чистому дзеркалі шкільного туалету. Щось непокоїло її у її ж відображенні. Погляд став якийсь сумний, а куточки губ опущені. Олівія знала, що не завжди на обличчі буде веселий дитячий вираз із вогниками в очах. Але трохи не так уявляла собі дорослішання.
  Зайшла у туалет і повернула ключ у замку. Сповзла вниз по білій стіні, прокладеній плиткою, і сховала голову в худих колінах, одягнених в трохи великуваті джинси. Зараз хотілося просто побути на самоті й спокійно перевести подих. Та це вдалося їй не на довго.
  -Олівіє, ти тут? – знайомий голос. Дуже знайомий. – Виходь скоріше!
   - Тут я, Ел! – вона відчинила двері й, ледь не спіткнувшись, ступила вперед, зіткнувшись зі зверхнім поглядом карих очей.
  - Це що за вибрики? Наталя Миколаївна шокована. Хоча дивно, що вона й досі дивується з твоїх витівок! Ти нащо вибігла?
  Олівія потупила погляд. Вона не хоче казати сестрі, що сталося. Тій все одно однаково. Навіть не буде чекати на відповідь.
  -Швидко у клас! Не змушуй мене червоніти за тебе. Хоча б наскільки це максимально можливо.
  І вони пішли коридором. Двійнята Елла й Олівія. Такі абсолютно різні.