Глава 3
-Ти тупотиш як слон!
-Сама ти слон! Я йду ще тихіше за тебе!
Темним коридором рухаються дві постаті. Одна висока, дівоча, друга – маленька. Хлопчик. Тихенько, навшпиньках. Ось у золотистому замку повертається ключ. Повільно відчиняються трохи скрипучі двері…
Вони часто сюди ходять. Вночі. Потай від батьків. Це така гра Олівії. Богдан стоїть біля дерев’яної лавочки, підтягаючи до шиї червоний светр. Йому холодно, але він не каже сестрі. Він не хоче втратити її довіру, хоче показати, що дорослий і сміливий.
Вони сідають на лавку. Весняний вітер обпікає холодом плечі й Олівія примружується. Від задоволення. Їй подобається все заборонене й цікаве. Те, від чого перехоплює подих. Наприклад, цей парк в нічну пору. Коли все спить, і тільки вона сидить і слухає вітер. Олівія косить погляд на брата. Він сидить зіщулившись і, помітивши її погляд, випрямляє плечі й усміхається. Це її малий. Єдина людина в сім’ї, яка справді її розуміє. Вони схожі навіть ззовні: обоє руді, зеленоокі й без веснянок.
-Олі, ми завжди будемо сюди ходити вдвох?
-Думаю, що завжди. І для тебе я Олівія.
Богдан замислився. Від боявся, що вона виросте. Що стане такою як Елла. Що більше не піде з ним вночі у парк, не дивитиметься ввечері фільми про пригодо шукачів, не дасть йому «квача», заливаючись дзвінким сміхом. Сам він знав, що ніколи не виросте. І йому буде самотньо, коли виросте Олівія.
У нічному парку сиділи дві постаті. Одна висока, дівоча. Друга – маленька, хлопчача, у червоному светрі в клітинку. Вони знову прикрасили цьому парку ніч.
-Сама ти слон! Я йду ще тихіше за тебе!
Темним коридором рухаються дві постаті. Одна висока, дівоча, друга – маленька. Хлопчик. Тихенько, навшпиньках. Ось у золотистому замку повертається ключ. Повільно відчиняються трохи скрипучі двері…
Вони часто сюди ходять. Вночі. Потай від батьків. Це така гра Олівії. Богдан стоїть біля дерев’яної лавочки, підтягаючи до шиї червоний светр. Йому холодно, але він не каже сестрі. Він не хоче втратити її довіру, хоче показати, що дорослий і сміливий.
Вони сідають на лавку. Весняний вітер обпікає холодом плечі й Олівія примружується. Від задоволення. Їй подобається все заборонене й цікаве. Те, від чого перехоплює подих. Наприклад, цей парк в нічну пору. Коли все спить, і тільки вона сидить і слухає вітер. Олівія косить погляд на брата. Він сидить зіщулившись і, помітивши її погляд, випрямляє плечі й усміхається. Це її малий. Єдина людина в сім’ї, яка справді її розуміє. Вони схожі навіть ззовні: обоє руді, зеленоокі й без веснянок.
-Олі, ми завжди будемо сюди ходити вдвох?
-Думаю, що завжди. І для тебе я Олівія.
Богдан замислився. Від боявся, що вона виросте. Що стане такою як Елла. Що більше не піде з ним вночі у парк, не дивитиметься ввечері фільми про пригодо шукачів, не дасть йому «квача», заливаючись дзвінким сміхом. Сам він знав, що ніколи не виросте. І йому буде самотньо, коли виросте Олівія.
У нічному парку сиділи дві постаті. Одна висока, дівоча. Друга – маленька, хлопчача, у червоному светрі в клітинку. Вони знову прикрасили цьому парку ніч.
Коментарі