-В палаті номер 9... поміряти тиск... на невизначений термін...
  Набір незв'язних словосполучень. А звук як крізь вату... І нестерпне ритмічне пищання. Олівія спробувала підняти голову, але та виявилася надто важкою.
Погляд ніяк не міг сконцентруватися. Здавалося, все це відбувається у якомусь божевільному сні...
-О, міс уже прокинулася!
  Олівія різко повернула важку голову вправо й скривилася від пронизливого болю.
-Ей-ей! Легше! - на потертий стілець біля ліжка присів молодий чоловік, у білому халаті й маскою на підборідді. Олівія на мить подумала, як добре що маска на підборідді й не закриває його сонячної усмішки з-під непобритої щетини. Блакитні очі були оточені легкими зморшками, що аж ніяк не пасували до його молодого вигляду.
-Міс, мене звати Віктор. Я повністю до ваших послуг. Тільки маякніть, і я тут! Скажіть тільки, як вас звати і скільки вам років.
Олівія якось бездумно дивилася на молодого лікаря, намагаючись зібрати докупи загублені думки. Мозок відмовлявся думати тверезо й на мить вона навіть розгубилася, зрозумівши, що не може згадати власне ім'я.
-Олівія... Мене звати Олівія. Мені... 14.
Лікар якось кумедно усміхнувся й одна резинка маски сповзла з його вуха. На що він навіть не звернув уваги.
-А тепер скажіть, що відбулося з вами перед тим, як ви вляглися на цьому ліжку.
Перед очима Олівії постала постать у червоній футболці і з цифрою 5 на спині. Зелена лінія і поза високого старту... Вогники в очах брата й білозуба усмішка з брекетами... Легкість у тілі й чорні плями перед очима... І темрява...
-О ні! - Олівія закрила лице руками і відвернулася.
Лікар голосно і дзвінко засміявся.
-Бачу, ти згадала.
-Краще б не згадувала, - невдоволено пробурмотіла Олівія, все ще закриваючи обличчя руками. Вона так чекала цих змагань. Вона хотіла показати їм, що здатна на більше, ніж вони думають. А особливо йому. Богданові... І ще тому... Як його... Владові з брекетами, що так самовпевнено усміхався.
***
  Олівія знову спала. Прокидалася, і знову провалювалася у чорні нетрі безодні. Щоразу, коли розплющувала очі бачила над собою розмиту постать мами чи тата. Вона намагалася щось у них спитати, але знову засинала...
-Олівія!!! Олі!!! Прокидайся, чуєш? Вже субота!
-Богдане, не кричи! - шиплячий татовий голос.
І той голос, який вона впізнає з тисячі. Та що там, з мільйона.
-Богдан... - Олівія розплющила очі й повільно підвела голову. У кімнаті на мить стало якось аж занадто тихо. Біля ліжка завмер тато, що за руку відтягував сердитого Богдана. У кутку на стільчику сиділа мама з мішками під очима і заплутаним волоссям у недбалому хвостику. Не було тільки Елли.
  -От бачиш, її просто треба було розбудити. От будильник не поставила і спить 2 дні.
  2 дні?... Олівія по-трохи знову почала згадувати. Змагання, молодий лікар з маскою на підборідді, довгий тривожний сон. Все це ніяк не вкладалося у важкій голові.
-Поклич лікаря, - кивнув тато мамі.
  Вже за хвилину молодий чоловік з маскою на підборідді сидів біля ліжка Олівії й міряв їй тиск.
  -Трохи занизький... Потрібно здати деякі аналізи і пройти обстеження. Доведеться провести в лікарні щонайменше дні 3.
  Олівія різко встала, схопившись за голову і скривившись від болю.
  - 3 дні? Та я здорова!
  - Олі ще здоровіша, ніж ви. Навіть здоровіша, ніж я. Вона така здорова, як ми всі разом взяті. Ви просто не бачили як вона бігла, - рішуче вставив  Богдан.
  Олівія ще раз відчула наскільки сильно його любить.