Сповнений Надією
Віктор Алексєєв
Ти гарніша за тисячі картин найкращих галерей, Твою красу не покаже навіть найкраща акварель. Така ясна й загадкова, Але щодня для мене досі нова. І звикнути не можу я й досі, Що серця наші коли разом постійно в русі. Я відчуваю дивнії пульсації, Мене вже не хвилюють щодо нас чиїсь думки й овації. Я гадаю, що те, що я ось тут тобі пишу, Це показ цвіту нашої нації, Яку не спинять жодні окупації. І якщо будуть удари, то лише власного пульсу. І думки з надією на те, Що буду більше із тобою разом, Коли допишу літературу всю ось цю.
2023-12-23 01:13:07
4
0
Інші вірші поета
Лист Криму Лист Донецька Вставай, Україно! Думка Війни
Інші поети
Corry T'Erickson
@Corry_T_Erickson
Ethanio Oberon
@ethanio_oberon
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3153
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12043