Mysterium tenebrarum
Редан Марво
Ніч. Темінь в закутках густіша, збивається у силует. Так давить тиша. Все тісніше стиска інтригою сюжет. Ти повертаєшся. Я знаю. Як знав, коли хотів забуть. Рятунку від тебе немає, якщо ступив на твою путь. Знов чути тихий-тихий шепіт. Знов холодом торка душі, І відголоском серця трепет думки сплітає у вірші: Знов кайдани скидає бранка. “Вже північ!”, – провіщає дзвін. Цей тихий шепіт – колисанка – він прагне (й призведе) до змін. І, як тоді, стуливши очі в тебе, бездонну я пірну – Цього хотіла й завжди хочеш, своєму дать зрости зерну. Не стачить сил протистояти. Їх і раніше не було. Вдалось на мить лиш закувати твоє вороняче крило. Та знов шурхоче шовком пір’я, в обійми втікача прийма. Проймає сором від зневір’я, і слів, крім каяття, нема: О, темряво! Тобі корюся – веди, свята, моїм пером! В тобі я вкотре розчинюся, упившись рим твоїх вином...
2021-09-06 12:03:58
3
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Афанася Чка
Мені надзвичайно подобається ваш вірш🤔
Відповісти
2021-09-09 09:08:47
1
Редан Марво
@Афанася Чка дякую)) а чим саме? 😎
Відповісти
2021-09-09 10:53:08
1
Афанася Чка
Він дуже вайбовий) видно, що з душою писався.
Відповісти
2021-09-10 10:27:24
1
Інші вірші поета
Vobiscum narakis Недосказане Мій любий серпень Тавруй мене... (+18)
Інші поети
CG Castle
@cesia_castle
White_Fox_
@White_Fox_
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2974
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1556