Вірші
Mysterium tenebrarum
Ніч. Темінь в закутках густіша, збивається у силует.
Так давить тиша. Все тісніше стиска інтригою сюжет.
Ти повертаєшся. Я знаю. Як знав, коли хотів забуть.
Рятунку від тебе немає, якщо ступив на твою путь.
Знов чути тихий-тихий шепіт. Знов холодом торка душі,
І відголоском серця трепет думки сплітає у вірші:
Знов кайдани скидає бранка. “Вже північ!”, – провіщає дзвін.
Цей тихий шепіт – колисанка – він прагне (й призведе) до змін.
І, як тоді, стуливши очі в тебе, бездонну я пірну –
Цього хотіла й завжди хочеш, своєму дать зрости зерну.
Не стачить сил протистояти. Їх і раніше не було.
Вдалось на мить лиш закувати твоє вороняче крило.
Та знов шурхоче шовком пір’я, в обійми втікача прийма.
Проймає сором від зневір’я, і слів, крім каяття, нема:
О, темряво! Тобі корюся – веди, свята, моїм пером!
В тобі я вкотре розчинюся, упившись рим твоїх вином...
3
3
284
La musique du coeur
рука делікатно лягає на руку
і пальці на клавішах переплітаються
ніби дощу по вікну м’які звуки
не сміло пробуджені вперше кохаються
і сором’язливе пестливе адажіо
з подихом в шию раптово жаданим
цю музику солодше слухати наживо
мріяти запахом хмільно-коханим
міряти ближче до приспіву відстані
боязко знов повторити не сказане
звуки пливуть дощу сльозами істини
пальці спілкуються дотиків фразами
ніби цілуються ноти вервечкою
мірно і тихо зітха композиція
руки міняють позицію з ґречністю
серця резонують межу репетиції
й ніби не сміло в єдине зав’язані
звуки, і подихи, й сироти шкірою
музика каже словами не сказане
повною мірою
3
0
276
Мій любий серпень
мій любий серпень, серце твоє гниль,
запечена в спекотнім пеклі літа
за обрій зорепадом персеїдів
зап’ястям кавуновим соком біль
туманом із жилавих берегів
струмить, липка, як бабське літо сизе
купалин величавий ворох хмизу
ось-ось буяв іще, ось-ось горів
та сивіє вже літнєє тепло
ятриться сонце, тільки кров водойм студена,
згортають журавлі й бусли знамена
і лезо тне приречене стебло
лиш вечір, серпень, твій такий п’янкий
вуста не сила спраглі відірвати
шкода, до денця зовсім не багато
знов пахне дим, щемливий і їдкий
3
0
292
Vobiscum narakis
Загодя сонце сховалося, знаючи щось.
Ніч радо подрузі давній обійми розкрила.
Дійво над хмарами Шляхом Чумацьким лилось,
В зорі туманом зітхала порожня могила.
Жевріє обрій, жар мружиться в її очах.
Попіл сутінню. Шерхочуть кажанячі крила.
Кров запеклась. Облизнулася всмак. Свіча
Здиміла, всотана спраглим нутром Кармілли.
Перегоріла розхристана шалом грань.
Тьма оголяє скривавлені в посмішці ікла.
Всепоглинаючим блудом пожадлива твань
Змащує щедро сп’янілі залишки світла.
Ніч огортає туманами, і в лице
Лагідно Їй всміхається – скільки ж буде?
Вулиці сонні повняться ще мерцем.
Дихають збуджено спраглі бездушні груди.
Пристрасть Її – оте зоряне тло, без меж.
Пестощів холод землею сирою відгоне.
Сонце сховалось, бо знало: ховайся теж –
Ранок будитимуть знов поминальні дзвони.
2
1
207
Недосказане
Серпень. Серпанок по обрію обручем
Сонячні промені-коси збирає.
Вечір за плечі, у вуха муркочучи,
Диха. Серденько крає.
Крає до щему. Зібрав би з промінням ти,
Вечоре, спогадів пасма,
В очі не лізли щоб срібним сплетінням і
Ті не росили так рясно.
Серпень. Букетом в долонях затиснуто
Намірів замах півсловом.
Інше “-пів” тріснуло. Тиша повисла
В колір букету – бузкова.
Пахне чебрець під пестливими пальцями,
Гоїть думок неприємності.
Вечір муркоче. Сонце ховається
В тій напівслівній взаємності.
І краєм неба, мов літа завершення,
В присмерку променем кома.
Перші півслова ті будуть довершеним...
Чим? Чебрецю невідомо.
2
2
208
Тавруй мене... (+18)
Тавруй мене палючими вустами,
Впивайся нігтями із пристрастю, й в крові
Твоїм Вергілієм у цьому пеклі стану,
Минувши стегна, мов колони вартові
Все глибше й глибше колами Аїда,
Посеред мокрих і роздертих простирадл
Палаємо в безумстві, мов боліди –
Це, певно, наш найдовший зорепад.
Тавруй мене, де ще не таврувала.
Хоча на нас живого не знайдеш
Ні міліметра. Як би не ковтала
Повітря жадібно, все рівно пропадеш,
Ще до дев’ятого лишається чотири –
Тож припадай, лишень не захлинись.
Конаємо в екстазу буйнім вирі.
Ще мить – і все...
Молись...
Молись...
Молись...
3
1
200
