Vobiscum narakis
Редан Марво
Загодя сонце сховалося, знаючи щось. Ніч радо подрузі давній обійми розкрила. Дійво над хмарами Шляхом Чумацьким лилось, В зорі туманом зітхала порожня могила. Жевріє обрій, жар мружиться в її очах. Попіл сутінню. Шерхочуть кажанячі крила. Кров запеклась. Облизнулася всмак. Свіча Здиміла, всотана спраглим нутром Кармілли. Перегоріла розхристана шалом грань. Тьма оголяє скривавлені в посмішці ікла. Всепоглинаючим блудом пожадлива твань Змащує щедро сп’янілі залишки світла. Ніч огортає туманами, і в лице Лагідно Їй всміхається – скільки ж буде? Вулиці сонні повняться ще мерцем. Дихають збуджено спраглі бездушні груди. Пристрасть Її – оте зоряне тло, без меж. Пестощів холод землею сирою відгоне. Сонце сховалось, бо знало: ховайся теж – Ранок будитимуть знов поминальні дзвони.
2021-08-17 06:43:51
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Цікавий вірш🤔
Відповісти
2021-08-17 07:14:43
1
Інші вірші поета
Тавруй мене... (+18) Недосказане La musique du coeur Мій любий серпень
Інші поети
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
2482
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168