Vobiscum narakis
Загодя сонце сховалося, знаючи щось. Ніч радо подрузі давній обійми розкрила. Дійво над хмарами Шляхом Чумацьким лилось, В зорі туманом зітхала порожня могила. Жевріє обрій, жар мружиться в її очах. Попіл сутінню. Шерхочуть кажанячі крила. Кров запеклась. Облизнулася всмак. Свіча Здиміла, всотана спраглим нутром Кармілли. Перегоріла розхристана шалом грань. Тьма оголяє скривавлені в посмішці ікла. Всепоглинаючим блудом пожадлива твань Змащує щедро сп’янілі залишки світла. Ніч огортає туманами, і в лице Лагідно Їй всміхається – скільки ж буде? Вулиці сонні повняться ще мерцем. Дихають збуджено спраглі бездушні груди. Пристрасть Її – оте зоряне тло, без меж. Пестощів холод землею сирою відгоне. Сонце сховалось, бо знало: ховайся теж – Ранок будитимуть знов поминальні дзвони.
2021-08-17 06:43:51
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Цікавий вірш🤔
Відповісти
2021-08-17 07:14:43
1
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
3356
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2400