Vobiscum narakis
Редан Марво
Загодя сонце сховалося, знаючи щось. Ніч радо подрузі давній обійми розкрила. Дійво над хмарами Шляхом Чумацьким лилось, В зорі туманом зітхала порожня могила. Жевріє обрій, жар мружиться в її очах. Попіл сутінню. Шерхочуть кажанячі крила. Кров запеклась. Облизнулася всмак. Свіча Здиміла, всотана спраглим нутром Кармілли. Перегоріла розхристана шалом грань. Тьма оголяє скривавлені в посмішці ікла. Всепоглинаючим блудом пожадлива твань Змащує щедро сп’янілі залишки світла. Ніч огортає туманами, і в лице Лагідно Їй всміхається – скільки ж буде? Вулиці сонні повняться ще мерцем. Дихають збуджено спраглі бездушні груди. Пристрасть Її – оте зоряне тло, без меж. Пестощів холод землею сирою відгоне. Сонце сховалось, бо знало: ховайся теж – Ранок будитимуть знов поминальні дзвони.
2021-08-17 06:43:51
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Цікавий вірш🤔
Відповісти
2021-08-17 07:14:43
1
Інші вірші поета
Недосказане Мій любий серпень Mysterium tenebrarum La musique du coeur
Інші поети
Женя Закарян
@Evgenia_zakaryan
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2139
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2386