Хіба можливо повторить..?
Anataya Vella
Дивлюсь на тебе - серце грає, А глянеш ти - душа горить. Молю тебе і закликаю: Зирни на мене хоч на мить! Блакить твоїх очей джерельна. Вона дарує мені сил! Чи забирає..? От, не знаю..! Та точно не позбавить крил, Яких я й так сама не маю, Бо не літаю, не літаю... Давно спустилася на землю, Сховалась в затінку осик. Нині тримаюсь ґрунту твердо, А потайки люблю твій лик... У ньому все закарбувалось: І простота, й багатогранність, І вияв сутності, буття. Тож я втішаюсь, бо вглядаюсь... І споглядаю в нім життя. Почуте з уст твоїх вітання Досі в свідомості бринить. І я спізнала раювання... Хіба можливо повторить..? Твоя присутність зігріває. Твоя байдужість холодить. Не маючи тебе, втрачаю, Й від того серденько щемить...
2023-12-04 19:38:55
5
0
Інші вірші поета
Ти мене не кохав, я тебе не кохала... Буденність Останній день весни Жахлива безнадія
Інші поети
breathings
@breathings
Vorozhka
@Vorozhka
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
4967
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11500