Жахлива безнадія
А знаєте: коли життя стає нестерпним?
Коли людина інтерес втрачає,
Коли дорога, обрана колись,
Веде її кудись, ще й завертає по кутках знайомих;
Однак, на жаль, людині зовсім не до цього.
Вона уже не за кермом, її рука більше не тягнеться до нього.
Її вода несе собі кудись, в бурхливії незнанії простори.
І подивись, і зрозумій: їй, бідолашній, все одно, куди її тепер закине буйне море.
Чи втопить у густій безодні чорній, чи винесе на сушу...
Їй байдуже, спасіння буде чи буденність сіра, яка зараз ще більш руйнує душу.
Тепер втрачає фарби світ, хоч і крізь призму неба просочується дивне світло сонця віт, та для людини й це вже не потреба.
Той стан враз набіжить й зав'яже світ, мов пишна хвиля моря;
Колишніх любих перемог пов'яне цвіт, а це народить справжню купу горя.
Минуле тугу наведе, ятрити буде свіжі рани;
Чатує ніжний спогад й жде, як на володаря, володаря! єдиного! свого! одіть тяжкі й міцні, як сум, кайдани.
А іпостась продовжує життя; живе кляте єство, та ж не радіє.
В полоні звичечки так-сяк торує шлях, однак про вдалий результат уже не мріє.
І є два способи вернутись (ні - брехня) - скоріше зовсім наново родитись.
Один - стражданню владному коритися щодня, а другий - вибратися з ями й самому змінитись!
2023-09-06 20:03:23
6
2