І був юнак. І я була нівроку
Дивне життя, і дивні ми, однак.
Може, ви ні, але я точно - так.
Історію, що трапилась зі мною
Назвала б я смішною, ні... - сумною.
Тож був юнак. І я була нівроку.
Та зачепила його серце ненароком.
Освідчився в коханні без вагання,
І у думках його я перша і остання.
Мене цінує щиро, та, проте,
Моя душа від цього майже не цвіте.
Чи він святий, чи що, я вже не знаю,
Себе зіпсованою дуже почуваю.
Його чесноти мала я колись,
Однак потроху і вони вляглись.
А у думках я досі біля того,
Хто зі святого має трохи більше, ніж нічого.
Глузує лише з мене, та дарма:
До нього веде морок власного єства.
Коли є той, хто так мене кохає...
І понадміру світла в собі має.
А я несу йому лише тяжкі страждання,
Бо закохався він в моє вдавання.
Чи, пак, в примару - ангела-дитину,
Що в тілі цім звивала павутину.
Хоча могла б і з ним до пари стати...
Однак - біда - бо мушу покохати...
2023-11-18 21:06:26
2
2