Ти мене не кохав. Я тебе не кохала. Навіть дивно подумати нам про таке. Але ти відчував щось. І я відчувала. Щось водночас непевне, хибке та п'янке. Зовсім різні в нас долі І відмінні шляхи, Але твій суперечливий образ поволі Випливає в фантазіях, пробирає думки. Одивляюсь навколо і нестримно шукаю Твою постать, твій дух, що раптово, як мара, Біля мене повисне, промайне, наче тінь. Як тебе не вивчаю, ти для мене глибінь. Коли ти говорив, я вчувалась в слова Й точно знала: тебе зрозумію. Коли інші сміються із тебе, бува, Я ковтаю твій голос, я від нього п'янію. Ти гадаєш я ворог, бо це так виглядає. То провалля між нами, це воно натякає. Я і ти слабкі духом, щоб у нього пірнути. Вияв цей божевілля ми не здатні утнути. Що зосталось робити? О, ця гра вже відома. І її не спинити. Не здолає й утома її... Я дивачка, я мрійниця, я божевільна. І, здається, я марю наяву і у сні Тим минулим, яке мене надто свавільно Біля тебе у дні весняні прикувало... Та замало мені було того, замало! Мої мрії примхливі, як діти, У нудотнім бутті цім цвітуть. І твій погляд, палкий, ніжний, дикий, Загадковим і дивним промінням Сипле сяйво на мою путь. Він швидкий, наче хвіст від комети, І непевний. Як човен - хиткий. Заганяє мене у тенета І туманить мій розум меткий. А коли ти на струнах заграєш Пісню ту, що мені суголосна, В моїм серці луну розливаєш, чи знаєш? І душа прокидається млосна. Як не буде тебе, я в нудьзі захлинуся, Здавить серце досада глибока. Як тебе не діждуся, я з печаллю здружуся, Хоч душа моя й так одинока. Роз'ятрив ти цікавість У мені, наче рану. В твоїй посмішці жвавість Віднайду довгождану. Вивертає всю душу Кожна зустріч раптова, Та втікати я мушу, Адже я не готова... Клята прірва між нами, безмежна, висить І тоді, коли крок лиш до тебе. Забуваю про це на недовгую мить І від втіхи злітаю до самого неба. Знаю твердо, яка є між нами межа, Хоч і далі втопаю в омані. Ти для мене чужий, я для тебе чужа; А минуле - то  буря в стакані. Так, мій розум потьмарений сумом єства; Мої очі в імлі та тумані; Я чекаю на те, що не сприйму сама, Задихаюсь в п'янкому дурмані! Та не буду страждати, Бо мана ця -  не мука. Нащо ж зайве вмирати, як судилась розлука..? Аж охопить раптово ілюзія підла... Ну, промов ти хоч слово - благаю, прошу..! Бо мовчанка ця наша мені так обридла, Що рядки ці таємні з гарячки пишу. Що ти знаєш про мене? Половина - брехня. Боягузтво вбива поривання. Свою сутність вогненну ховаю щодня Під надійною маскою злого вдавання. Не розгледиш, не знайдеш ти і не піймаєш Мене справжню, розкуту, здорову, живу. Я гадаю, ти навіть і не уявляєш, Які сенси глибокі в собі я несу... Бачиш постать мою? Спільні грані влови... Подивись, озирнись, я повсюди! Я з тобою. Я тут. І в можливім бою, Знай, вірна повсякчас тобі буду. Ти за крок, чи за два; це байдуже, однак: Спільна тяга долає кордони. Так чи так, доля іноді кидає знак, Що летить у думки крізь запони. Я знаходжу в тобі, чого прагну сама Як невільниця, вкована в страх. Ти даруєш мені нові сенси буття. Недарма. Наче птах, я до тебе лечу... у думках... У думках... У думках...