.-.-.-.-.
Живеш з думками про тих кого втратив: Хто просто пішов, а кого смерть з собою взяла, Хто зрадив колись, хтось просто забув... Комусь довелося надовго піти туди, Де й смерть досі блукає, шукає наступних. Тяжко жити, як серце розбите: Шукати в світі чиєїсь любові, Теплих обіймів, пошепки теплих слів, Можливо й не схожу на себе, Але все ж всім серцем кохану... Важко жити з думками: Як кулі вгризаються в мозок, І трощать, паплюжать всю душу Нагадують - мізерний ти насправді Супроти всіх інших гігантів... Складно жити у світі самотнім, Коли вже і сам без маски не можеш, Коли і спробував відкритись, Але не отримав ні радості, ні щастя - Лиш біль та ще більше питань. Нікому не легко в цім світі вже жити: Життя справді, як бій, але без правил, Але ти мусиш триматись, щось ще горить, Щось хороше, схоже на світло в тобі; Прошу збережи це в собі, людино, збережи.
2020-02-29 16:39:06
2
0
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2956
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12570