Вірші
08.09.2001
Пітьми підступні щупальці паплюжать сни,
Ти не бачиш, але небо розлітається на друзки.
Можливо ти не такий вже й божевільний,
Хоч голоси намагаються довести твою нормальність.
Смерть переслідує повсюди, куди не глянь,
Вона з тобою, обдаровує холодною любов'ю.
Ти не помиляєшся, якщо шукаєш дорогу
В лісі мороку минулих своїх життів.
Але пам'ятай, важливо озиратися навколо,
Неба уламки падають на землю,
Лише питання часу, коли один із них впаде на тебе.
Ти не божевільний, і не псих, і не з нормальних,
Один з мільярдів стражденних душ,
Котрі намагаються надати сенсу своїй ході в нікуди.
Життя таке, що змістовна в ньому лише смерть,
А все навколо, і в тобі, на розсуд власний дано.
Ти не програєш, якщо підеш не так, як інші,
Ти не виграєш, якщо піднімешся на вершину гір,
Все що отримаємо в кінці своїх страждань
Єдина змістовна і така холодна смерть.
В цьому вся безглуздість і чарівність нашого життя..
3
0
417
12.34.21
Я досі, як дитина, палко вірю,
Що не відправлюсь в домовину,
Від жахіть останьої війни...
Щоночі годинами я мрію,
Про майбутнє, що не буде тінню,
В нім всі держави тепер єдині.
Я справді щиро мрію,
Про польоти до зірок,
У космічні мандри наші...
Я чомусь й донині вірю,
Що людина не подоба звіру,
У перемогу розуму та миру.
6
2
548
9.6
Клацнув вимикач і все - вже інший,
Мить потрібна, як стане уламками душевний стан
Хай скільки би днів й ночей не будувався він
Знову на його уламках побудую вже новий.
Без жалю, лиш згадаю, як було колись.
Час проходить мій - пора в дорогу,
Не обіцяв, що буду завжди поруч,
Почуття переміг холодний розум;
Легко на інше перемкнутись шукачу.
Шлях - сила більша, ніж кохання двох сердець.
Світ шепотом заклинана, він кличе знову,
Вночі, від нового жаху прокинусь - не засну,
Всього уже було, і на одну рішену проблему
Зійде ще новий десяток, а тільки зранку,
На вухо, привид ніжно шепче: "Кріпися шукачу"
6
0
492
Почуття
Вічним боєм серце у вогні,
В лихоманці, як корабель у морі
Шукає пристань та світло маяка
Та лиш знов натикається на шипи дна!
І поранене, все ще чомусь б'ється - божевільне...
Вирвати б його кривавим із грудей
Та покласти на алтар кохань
Не просити нічого більш на взаєм
Мовчки піти, та лишитись почуттів,
Що отртою по тілу, ножами у думки вночі...
Та нереально, занадто радикально,
І в серці мусить бути світло,
Хай не спокій, хай буде вічний біль,
Хай щодня, між розумом і ним двобій,
Я мушу йти, мушу йти, Вона десь там - моя...
3
0
361
.-.-.-.-.
Ми живемо у власних фантазіях,
Без бажання відкритись, лиш недовіра,
Безліч думок, та один лише страх у душі.
Це доводить до сказу, кричиш, але не чути;
Ми самотні, хоч вдаємо, що це не так!
Реальність і я проміняв на ілюзі цю,
Що повинно було єднати з кимось -
Лиш більше нагадує про самотність,
Я вже не можу, це вже нестерпний біль,
Але все ж повертаюся в цей світ ілюзій...
3
0
390
.-.-.-.-.
Живеш з думками про тих кого втратив:
Хто просто пішов, а кого смерть з собою взяла,
Хто зрадив колись, хтось просто забув...
Комусь довелося надовго піти туди,
Де й смерть досі блукає, шукає наступних.
Тяжко жити, як серце розбите:
Шукати в світі чиєїсь любові,
Теплих обіймів, пошепки теплих слів,
Можливо й не схожу на себе,
Але все ж всім серцем кохану...
Важко жити з думками:
Як кулі вгризаються в мозок,
І трощать, паплюжать всю душу
Нагадують - мізерний ти насправді
Супроти всіх інших гігантів...
Складно жити у світі самотнім,
Коли вже і сам без маски не можеш,
Коли і спробував відкритись,
Але не отримав ні радості, ні щастя -
Лиш біль та ще більше питань.
Нікому не легко в цім світі вже жити:
Життя справді, як бій, але без правил,
Але ти мусиш триматись, щось ще горить,
Щось хороше, схоже на світло в тобі;
Прошу збережи це в собі, людино, збережи.
2
0
385
Нащо ти раниш себе? Просто забудь!
Нащо ти раниш себе? Просто забудь...
Від частого болю серце сліпе,
А думки, давно вже про смерть...
Ти втікаєш, знаю, далеко-далеко
У фантазіях, до світу, де ти не сам,
Де існує й для тебе взаємна любов.
Тільки від цього, прокидаєшся ще в пітьмі,
І знову зриваєшся на беззвучний крик!
Таке життя, та й ти вже звик...
Тільки чому раниш все ще себе?
Просто забудь і спробуй - іди, іди!
Я знаю, як ранять болю шипи,
Як буває згорає в серці клята любов...
Проте, дивлячись вночі на зірки,
Не дай болю розум огорнути в туман!
Просто забудь-як зірка все сильніше гори,
Силою волі дихай повними грудьми!
І хай там що, просто забудь - та біжи!
3
0
382
Мушу і повинен? Ні!
Чи я привид, га? А може лиш машина?
Почуттів хіба я теж не маю?
Чи мною робити що завгодно можна?
Ні, та йдіть до біса, ваші правди
Ними я по горлянку вже наївся!
Чи можливо клоун? А можливо я ніхто?
Лиш для забави вертите ви мною?
Але чи буде сил вам наодинці
Проти праведного гніву встояти мого?
Най не помічаєте ще мене - та скоро...
Можливо я безглузда цяцька ваша?
О, а можливо ваша ще й служанка?
Перед ким скажіть, прошу, я винен,
Що таким уже на світ родився!?
Чому все я мушу і повинен?
Ви знаєте, ніби, й справді більше,
Та чому мене всьому повчати? Я і сам,
Якщо захочу - навчусь, та спитаю
Вашої поради; але сліпі - для вас ніхто я,
Пустий звук, у реальності фантазій ваших.
2
0
443
-_-_-_-
Безглуздо якось, подумай, хіба ні?
Плисти вперед, здавалося б на зустріч,
Гадаючи, що це взаємно справді буде
Та тільки, так виходить, що пливеш задовго
А кораблик той все далі й далі відплива,
А ти женешся все, лиш за примарою уже...
Скажи чи не безглуздо ж це усе?
Гнатися за тими - до кого крок назустріч,
А від тебе десять... Aле маєш ще надію,
Що так не буде довго, таке не буває вічно,
Але все ж чи не безглузда ця гонитва вся?
2
0
495
Заклик собі, щоб згадати усе
Довелося місце собі під сонцем шукати
Утративши єдину важливу опору
Так страшно було, коли ще малий
В темнім лісі життя вже ти сам - один,
Але уперто йшов, та надію шукав...
Дорослим став, та тільки уроки забув,
Що бій це все наше насправді життя
А свій бій, мусиш вести, як тоді, сам - один,
Мусиш тримати удар, терпіти весь біль;
Збагнути, що сам собі ти опора й підтримка.
Ніхто не піде за тебе в прохолоду могили,
Ніхто не мусить турбуватись твоїм життям,
У світі, ти воїн самітник, не очікуй нічого;
Спокій хай візьме гору над штормом емоцій,
Минуле хай буде забуте, образи - до біса!
Вже годіти сидіти й чекати, час вже згадати,
Щось хочеш - піди і здобудь, то по праву твоє,
Годі вже, бляха, нюні пускати, нарешті зберись!
Плечі розправ, в думках лише важлива мета,
Ти лиш почуй, як закликає боротись твоя душа!
2
2
446
