Я знов вдаряюсь об людей
Я знов вдаряюсь об людей... Та Скільки ж можна довіряти, А потім гнати біль з грудей І в котрий раз допомогати? Від їхніх вчинків свіжі рани, Але замало, треба ще, Щоб брами вогнищем палали, Щоб Вам нашкодити іще. Да й так, щоб квітнули тюльпани У тому місці, де журба; І щоб топили океани, Безодня — то печаль раба. Я знов вдаряюсь об людей... Та їм же ш це не зрозуміти. Поки карають їх дітей, Я все ж продовжую ясніти. Бо є на світі справедливість, За кожен вчинок є ціна І штучна посмішка, звабливість — То купа бруду і лайна.
2022-11-06 21:42:50
8
0
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5337
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
11051