Я знов вдаряюсь об людей
Я знов вдаряюсь об людей...
Та Скільки ж можна довіряти,
А потім гнати біль з грудей
І в котрий раз допомогати?
Від їхніх вчинків свіжі рани,
Але замало, треба ще,
Щоб брами вогнищем палали,
Щоб Вам нашкодити іще.
Да й так, щоб квітнули тюльпани
У тому місці, де журба;
І щоб топили океани,
Безодня — то печаль раба.
Я знов вдаряюсь об людей...
Та їм же ш це не зрозуміти.
Поки карають їх дітей,
Я все ж продовжую ясніти.
Бо є на світі справедливість,
За кожен вчинок є ціна
І штучна посмішка, звабливість —
То купа бруду і лайна.
2022-11-06 21:42:50
8
0