Мелодія

Ілля Срібний

Слухати тебе – це поринати у вічність, насолоджуватись в безвихідні дні. Іноді гучно зате палко й ритмічно, тонути в різноманітній глибині. Ми в цілій компанії, ти, пара навушників, декілька літер і багнюка в душі, кілька порушників та смітників. Чуєш скільки мені терп... ЗАДУШИ! Задуши кожного із них, топчуться тут! правила свої кладуть, на вході гадять, ржуть Погані думки, вчинки, не той маршрут. А тобі, що до того? Собою побудь!

2020-08-13 20:59:21

Інші вірші поета

Думки Збираючи попіл руками Зацікавлений Сигаретні обличчя

Інші поети

Siriin

@Siriin

سين

@SAHARMALIK

Ezra Briscoe

@poet_mind

Схожі вірші

Всі

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

3350

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12227