АСЕНСУАЛЬНІСТЬ

Квіла Безодня

Асенсуальність як відповідь Бачив усе Тема нýдить, зло́бить кліше Крутиш носом Аксесуальність як вимір, в котрому живем ми по черзі Вживаємо, наче гриби сушені, одне з одного За потреби Та то вже інше, як довелося Аксесуари Чіпляємо іноді, що завалялися десь, до душі А буває сиплем на голову купами Просто аби не здаватись розгубленими Грубими Не занадто дорослими Обидва симптом асемії носимо Акцентуальність Поставив на Кафку свій стан, йдемо́ далі Подай кави Асинхронія Коли я зламалась, чому повішавсь мій лікар? Він про мене подбав, вживив чіп життя, Що й досі ниє Асенізатор Людина, яка здійснює асенізацію. Асинклітизм Вставлення головки плоду у вхід малого тазу поза віссю Ти не відкриваєш мені своєї істинності Такий замкнений Я ж читаю тобі вірші Де твоя вдячність? Тягну за волосся Ляскаю вазою Як мені жити Вуглем змазаною, в дим відчуття закутий Ассимілянт подекуди Просеко не п’ю Викликає одразу відразу, як і будь-який алкоголь, і папіроси А ти все носиш свій старий светр Прилип до тіла Наче в ньому вмер ти Коли пішла То ж не стерти цієї зарази Лишивсь шрам Аж на самих грудях після ампутації серця Натомість я вправна В справі Неодержимості

2023-09-28 11:53:31

0

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3006

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

996