Жінка (UA)

Ай

Ти просто жінка, що захоплює, але покохати тебе неможливо. Пишеш свої вірші, але поезія себе ізжила. І тобі ніхто того не сказав. Може і жаль, але не дуже, бо ти би знову була засмучена. А твої очі відверто кажуть, що своє ти вже точно відмучила. Інакше, а як би ти стала тою зіркої, тою крихтою у морі слів? Будь-яка правда тобі вже не здається гіркою, тому без жалю випускаєш гнів. Дуже відверта та занадто холодна: — Яка з минулих тебе була коханою? — Жодна. Може ти і голодна, але не до якихось людських речей. Тебе торкнись — від погляду пропече. Наскрізь. Бо ти просто жінка, що вміє захоплювати, але покохати тебе неможливо. Поезія — то вже мертвий непотріб, то ти її може ізжила?

2022-01-28 09:46:51

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Серафім

Запав в душу!✨🌺

Відповісти

2022-01-28 09:48:05

Ай

@Серафім ❤🖤

Відповісти

2022-01-28 09:48:48

Інші вірші поета

Твої долоні Пиріг із медом (UA) Все й одразу Мої слова

Інші поети

Virtoria

@Victoria_Sandulenko

Haru Goyang

@AppelmoiSenpai

Nova Frost

@nova_frost

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16743

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12399