не діти
Блакитноока
а ми ж не діти — це набагато гірше ти знаєш, що дорослі — це в рази складніше і найдивніше: справа не лише у віці а в тому, що речі вибираємо по етикетці блискуча, срібна — те, що треба і байдуже, що всередині обирати не те, у чому потреба забувати про перли на глибині ховати щирість за маскою боятися власних емоцій замість чаю — тепер дим із цигаркою надто багато переслухано нотацій зоряні ночі — хіба це цікаво? а ти ж так хотіла стати старшою хоча навіть талановиті актори кричатимуть тобі: "браво!" за мить можеш стати інакшою а пам'ятаєш, коли справді була щасливою? чи, напевне, забула все зовсім ті очі, що сяяли — ти для нього була особливою а тепер без вагань лихі слова говориш усім ©solenka
2021-12-10 18:33:17
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Мілена_Мі
Прекрасно написано. Щиро і з душею!
Відповісти
2021-12-10 18:35:09
1
Блакитноока
дякую! Рада, що подобається!
Відповісти
2021-12-10 18:44:21
Подобається
Інші вірші поета
з тобою А як це так? А пам'ятаєш? к н и ж к о в е п о ч у т т я
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
6023
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1568