О с і н ь
На вулиці дощить —
кутаюсь в осінню прохолоду,
листя під ногами шелестить — відчуваю особливу насолоду.
Невдовзі туман запанує містом —
та я зовсім його не боюсь,
мине година, мить, хвилина — все повниться чудернацьким змістом,
у атмосфері вересневих вечорів надовго загублюсь.
Золотава пора займе свою варту,
а вітер так палко-палко обійме,
зупинитися чи йти далі — піддаватися азарту?
Маю надію, що мене осінь до себе обов'язково прийме.
Не дочекаюся, мабуть, бабиного літа,
знову плацкарти — і краплі на склі,
витягаю із шафи теплий светр, бо центр, занурений в імлі, стоїть,
і далі біжу, долаючи все нові маршрути, аби зіграти гідну роль у жовтневому спектаклі.
© solenka
2021-09-08 15:53:39
9
0