моїй коханій Тривожності
Я уперто ігнорую поради фінансової грамотності, Проблеми зі здоров'ям, погані звички. Мені пишуть діагнози про невпевненість і зухвалість. Одночасно. Цікаво, і як же так вийшло? Колекціоную журнали, марки, сусідські плітки, Збираю їх разом у кіоску навпроти. Вічно шукаю спокій, досі не можу знайти. Постійно я «за», а тривога — проти. Я ділю з нею тіло багато років, А вона платить за це таблетками, психотерапевтами. Серце шумить і вискочить через кілька кроків, Малюючи кров'ю, як олівцями стертими. Проходжу вулиці у своїй пам'яті, Роздивляюся примарні зорі на стелі, Згадую, як було добре на старих фотографіях, За вікном бачу від дощу посірілі панелі. Починаю дивитися серіал, Знаючи, що остання серія ще не близько, Вперше і востаннє говорю на загал, Поповнюючи рядками «тривожний список».
2023-01-18 16:11:01
5
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12086
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4613