Дотики

Юлія Богута

Все, що варто запам'ятати за сьогодні,- Це його гарячі пальці, що торкались долонь. Вони перебирали мелодії, доки твої холодні Пальці засинали... Ти відчувала цей вогонь Лише дотиком, котрий нагадував тобі Щось давно втрачене. Щось надто важливе... Це був спокій, який ти носила в собі Колись дуже давно... Це було неможливо, Знову відчувати такі потрібні тобі емоції. Проте це сталось... І ось ти сидиш. Твої очі заплющені мужньо тримають позиції, Доки ти ловиш цю мить і мовчиш... Дійсно. У світі надто мало людей, Котрі приносять в твоє життя затишок. Проте вони найпотрібніші, серед тіней, Що проходять від нас за крок... Все що варто запам'ятати за сьогодні,- Це його гарячі пальці, що торкаються плеча. Це гарячі дотики, на холодній безодні Твого тіла. Це спокій та сьогоднішня порожнеча.

2021-09-23 20:32:19

40

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

"Поэтическая эльфийка" - WtS

В закладки👏👏

Відповісти

2021-10-13 11:34:42

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12027

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1808