Моя втрачена Хоум (Audio)

Юлія Богута

Хоум, моя втрачена Хоум. Я колись неодмінно тобі напи́шу. Розповім про моє божевільне життя, про рядки які ніччю пронизують тишу. Про бажання торкнутися знову чорнил, замість того, щоб думати про військове. Про голки через сльози, світанки без сил. І про те, як у тілі замало крові. Про бажання вдихнути в легені дим, щоби потім без скальпеля і без дихання. І про те, як вертатись із мирних сіл, задихаючись в темряві від вагання. Я колись неодмінно тобі розповім, як дрижать після вибуху стомлені шибки, Як тремтять мої пальці у повній пітьмі, і як коси від грому здіймаються дибки. Як блищать серед ночі у небі зірки́, і здається, що в світі усе досить мирно, Як ревуть над дахами у день літаки, і від цього стає до безглуздості зимно. Як не хочеться більше просити людей, щоб вони не палили зі мною поряд. І як падати вниз, до чужої землі, коли серце наповнює горе. Хоум, моя втрачена Хоум. Якщо я розповім, ти почуєш? Ти відчуєш мене як колись, ти врятуєш мене? Ти врятуєш? Від міцних цигарок на губах, та пустих обіцянок без правди, Від страшенних новин у житті, від палаючих міток на карті. Від дурних синяків на руках, і розрідження власної крові, Від загублених в правді людей, що не мають нічого крім болі. Якщо я розповім, ти побачиш, як я знову лежу на підлозі? Без свідомості та без сил, наче тіло заснуле у морзі. Яке просто утратило сенс, щоб здійнятись та далі жити. Я хапаюсь за кволі вірші, за таблетки, настої із квітів. За штробас у чужих голосах, за вібрато свого — через силу. За рахунки і дивних людей, які знали мене щасливу. Хоум, моя втрачена Хоум. Я не хочу щоб ти все це знала. Не читай і не слухай — живи. Я не хочу щоб ти це пізнала. Щоб ховалась у двох кутках, щоб тримала в долонях сирену. Щоб чекала когось із війни, та повільно вмирала від генів. Щоб не мала когось щоб сказати, як втомилась і хочеш спочити. Щоб не вміла вже більше боятись і не знала як просто любити. Я не хочу щоб ти все це знала. Не пізнай це, благаю. Не треба. Будь щасливою хоча б зараз. Подивися на зорі у небі. Я подивлюсь на них із тобою, хоч в житті і не матиму шансу. Моя втрачена Хоум, будь щасливою. Твоя стомлена, чорна Клякса. Посилання на аудіо: https://www.instagram.com/tv/Ce9O1N_gJGA/?igshid=MTA0ZTI1NzA=

2022-09-28 02:02:04

16

8

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (8)

Лео Лея

Вірш настільки пробирає, що під час перечитування в мені виникають змішані емоції: злість від несправедливості, яка торкнулася нашого життя, біль від переживань за героя вірша та за тим, що уже втрачено і не повернеш, відчай від розуміння того, що втрачене уже не повернеш, надія на зустріч та час разом та на можливість подальшого життя, яке прийдеться будувати зовсім по-новому. І моя уява малює цілий калейдоскоп образів та картинок, що змінюють одне одну з шаленою швидкістю, але всі вони чорно-червоно-сірі... А ще розуміння того, що таке сталося з багатьма жителями нашої країни. Хороший глибокий вірш, ритм і рима чудова. #чв

Відповісти

2022-10-05 09:52:11

Подобається

Лілія Гулик

Люблю цей вірш, дякую)

Відповісти

2022-10-05 19:16:04

Подобається

Nadine Tikhonovitch

Є вірші, які складно коментувати... Це один із них... Ці всі відчуття, якими пронизан кожен рядок, мені, на жаль, також знайомі, може тому, вірш викликає цей скрегіт у серці? Ми всі переживаємо щодня щось нестерпно болюче та жахливе, і як гірко від того, що це не початок страждань, а лише їх продовження... Злість, несправедливість, відчай, жаль і знову злість охопили мене під час прочитання. Ми всі зараз переживаємо те, чого б не побажали нікому. Вірш пробирає до мурах, а його прочитання взагалі зводить з глузду... Дякую. Просто дякую! Знай лише одне: Вишнева клякса завжди поруч із Чорнильною. Навіть, якщо на підлозі... #чв

Відповісти

2022-10-06 14:22:38

Подобається

Схожі вірші

Всі

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

46

5

1602

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1486