Ні криків, ні стогону
Юлія Богута
(18+)
...Лу. Лу. Лу. Я сьогодні дивилась в екран телефону, Як в новинах крутили жахи наяву. Я не чула ні криків, ні тихого стогону, Тільки бачила скоч та чиюсь голову. Я ковтала думки і не вірила знятому, Хоча й знала, що наше життя не монтаж. А кувалда неслася над черепом клятвою, Поки хтось цим розводив ажіотаж. Я не чула ні криків, ні тихого стогону, Але щось обірвалося поміж грудей. Ти права була, Лу. Нас створив клятий Оруел, Убиваючи нас і майбутнє дітей. Правда стала брудною, розбита кувалдою. На десятки кривавих шматочків кісток. Тільки ми ще стараємось бути правдою, І нести в своїх душах мирне та рок. Я не чула ні криків, ні тихого стогону, Я ненавиджу страти. Я тишу люблю. Та чомусь все частіше зриваюсь на сторону, Тих пісень, де я гучно про біль кричу. Лу. Лу. Лу.
2022-11-14 20:20:09
15
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
просто веселка
Теж бачила цю новину, вірш чудово передає думки і відчуття ✨👏
Відповісти
2022-11-14 20:55:02
Подобається
Юлія Богута
@просто веселка дякую
Відповісти
2022-11-15 07:26:26
1
Інші вірші поета
Беззахисність Божевільна У Джавеліни немає Бога Чому ти настільки моя? (Пташко, чому ти сьогодні мовчиш?)
Інші поети
Elana
@Elana
Mila Kaminska
@Mila_Kaminska
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
2315
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10895