Сльозливий грудень
Юлія Богута
Ти легша бавовни. Міцніша за сталь. Тонкіша ниток й навіть леза.  Бо він доторкався твого плеча, коли ти була не твереза. Коли так манила його крізь стежки, пробратися нишком у груди, Допоки він ніччю по світі блукав — сльозливий, нещасний Грудень,  І мовчки ті краплі на лід обертав, вмивав ним твою павутину. Морозив думки і тремтячі нитки, а потім спокійно покинув. Лишив замерзати посеред дерев, хотів щоб ти мовчки зломалась.  Та тільки не вийшло у нього цього, хоч паморозь так і зосталась. Ти мовчки висіла собі і жила — тонкіша ниток й навіть леза. Кохала того, кого в серці несла, аж доки сама не щезла. 
2022-12-17 12:03:43
5
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Неоднозначне відчуття при читанні вірша. Через такі порівняння передаються переживання та почуття, які важко висловити звичайними реченнями. Чудовий вірш👍
Відповісти
2022-12-18 19:28:50
Подобається
Інші вірші поета
Я не хочу жити в підручнику (Audio) Діалог від руки Алкогольні очі Душа не боїться втрат
Інші поети
Lady K
@lady_k
Molly Walker
@mollywalker228
Схожі вірші
Всі
Why?
Лунная Лапа
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
9398
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5837