Втома
Юлія Богута
Тільки богу відомо, наскільки гарячі серця Розбиваються вщент і чекають свого кінця, Щоб хоч трохи в житті віднайти десь таку висоту, Де б спокійно було б, де б усі віднайшли б німоту. Де б не бились від відчаю краплі в холодний асфальт. Наче люди, що б'ються об стіни. В граніт і базальт. Бо у всіх стали душі тверді і до того брудні, Що постукаєш раз і відчуєш життя на війні. Тільки богу відомо, наскільки нам важко йти. Коли любиш так сильно, що здатен спалити мости. Стерти в атоми все що було, щоб хоч раз, Стати просто потрібним для когось в цей час. Щоб хоч мить твоє тіло не кидали в цей вогонь. Бо душа вже втомилась.Їй треба лиш вірних долонь. Щоб тримали її і не дали згоріти ось так. Вона довго жила. Вона хоче летіти, як птах.
2022-12-09 18:27:35
4
0
Інші вірші поета
Так, я в нормі... Діалог від руки Руїни і Я Чорнило на пальцях (Song)
Інші поети
Virtoria
@Victoria_Sandulenko
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14163
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11243