Втома

Юлія Богута

Тільки богу відомо, наскільки гарячі серця Розбиваються вщент і чекають свого кінця, Щоб хоч трохи в житті віднайти десь таку висоту, Де б спокійно було б, де б усі віднайшли б німоту. Де б не бились від відчаю краплі в холодний асфальт. Наче люди, що б'ються об стіни. В граніт і базальт. Бо у всіх стали душі тверді і до того брудні, Що постукаєш раз і відчуєш життя на війні. Тільки богу відомо, наскільки нам важко йти. Коли любиш так сильно, що здатен спалити мости. Стерти в атоми все що було, щоб хоч раз, Стати просто потрібним для когось в цей час. Щоб хоч мить твоє тіло не кидали в цей вогонь. Бо душа вже втомилась.Їй треба лиш вірних долонь. Щоб тримали її і не дали згоріти ось так. Вона довго жила. Вона хоче летіти, як птах.

2022-12-09 18:27:35

Інші вірші поета

Давай не будем про війну? Кораліна немає серця Все як колись У Джавеліни немає Бога

Інші поети

Natalia Lyubimova

@Lyubimov

Aleksandr Bilogura

@Volter_

dishka1234_AWT

@dishka1234_AWT

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

3352

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12089