палімпсест
я придивляюсь в далечінь -
вогонь тривкий зорить на мене.
десь там, світання невтоленне,
виводить чорним шрифтом тінь.
слабіють зорі безіменні,
згасає в світлі мла століть.
шепоче крихко й нескінченно,
вже ледве сонна верховіть.
їй вітер тихо казку мовить,
хитає віти з боку в бік.
"дивись - світають метеори,
а там згасають вочевидь.
ондо - струмують горизонти,
отам - лиманів дикий пліт.
тут, на індиговім роздоллі,
колись, весніє новий цвіт..."
я вітру зимний слухав спів
й плекав гербарій поміж перст.
в обіймах степу й сивих снів,
згубивсь посеред тих сонетів
і вже не бачу ані неба,
ані вогню жорстокий взір.
лишень комети, наче леза,
полоˈсять платонічний зір.
я придивляюсь в далечінь -
вогонь тривкий мене проймає,
хвостами свище мов батіг.
він ставить незручні питання.
виводить
чорним
шрифтом
тінь.
2024-10-22 17:36:45
1
0