Безіменний №97
Віталій Босий
Ні світ ні зоря, Як ще думи світають Скажи мені, друже: Я йду, чи блукаю? В туманнім степу останні роки доживаю. Перед собою бачу фрагменти події, Де всі вже завмерли мов з камню скульптури. Ні в одних очах я не бачу надії, Лиш горе, страх й душевні тортури. Не жевріють тут сталеві котли Та й грішники від батогів не палають. Нема тут нікого, лиш ми та цей світ, Однак і у тиші в стражданнях вмирають, А я все блукаю й не можу злягти.
2021-05-21 17:45:25
2
0
Інші вірші поета
планетарій згаслих сонячних систем I вчися літати -I
Інші поети
ANDROID CHANNEL
@android_channel
Tudor
@Tudor_ya
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Вікторія Тодавчич
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
43
7
2098
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4791