Полин
Немає наших, як і ваших
Усі свої й усі чужі,
Та я, у пошуку інакших,
Втішався спрагою душі.
І гострі стріли, нищівні,
Невинні спогади крилаті,
Такі кохані й катівні -
Цвітуть у роздумах строкатих.
Й хтось ген порушить циферблат -
Комусь невиправдано ниці
Мої знедолені зіниці,
Мій безоружний каземат.
Я майорів в полиннім полі,
Десь там, в розвої боротьби,
Як требушети, мимоволі,
Штовхали ядра ворожби.
А я се бачив і мовчав
Й знов заплітав снопи полину
Та готував із нього чай
Твоїм зборонцям безупинно.
І лікував вогненне серце
І напував коней твоїх
Щоб у наступнім грізнім герці
Неправих вигнали праві.
Ти дивишся в моє буття,
Неначе на свої пороги,
І подоли мого майбуття
Встеляють твої дороги.
Та все ж щось гірчить твоє життя,
На кшталт полинового цвіту,
Й ворожі стяги в небі линуть
Під такт твого серцебиття.
2021-05-21 19:47:06
2
0