статика та істмен кодак
я ніколи не був милим, в тому плані, що не кричав про Бога і не дрочив на Мері Поппінс. всі інстадіви з оголеними грудьми, та стегнами у перспективі, бліда шкіра і роковий погляд. хтось тут точно знає місцевий фетиш ніхто не хоче торкатись бруду - ідеальні сторіс в ідеальному світі. вони нервово ходять навколо останнього стільця, з гордо піднятими підборіддями, і бояться не прогавити момент. не називай мене милим - я б продав тебе за один пожмаканий доллар, чи касету з найбруднішим бдсм-порно. не посміхайся, якщо всередині нічого не горить. я ж бачу, як тремтиш серед білих стін і кожне слово віддає вульгарністю. я ніколи не любив мистецтво, яке вчаться любити, і між двома яблуками обирав тільки червиве. так і з людьми. знаєш - я завжди любив статику і кожен недолік, бо чи не в цьому прекрасність? мої товариші завжди тримались особняком і ніколи не ставали на коліна, навіть якщо їм заплатили б за це всім світом, чи треба було перевзуватись. ну, знаєш, коли починає пахнути смаженим. а я лише одна з нечітких фото, що не удостоїлась й прояву але в цьому вся суть - мені достатньо одного спалаху вся інша плівка втрачає всяку цінність
2023-10-14 13:37:37
0
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11502
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3306