В кабінеті все розкидане: столи, сідала, предмети, а монітор пробитий наскрізь - це постарався Ремас, який, доречі, зараз дуже поспішає. А було ось як:
-Зрозуміло... Дякую, зраднице...- зі злості космічний ледь не вибухнув і розніс увесь кабінет, тоді повільно здійняв над собою клин і моментально пробив діру у моніторі.- Ааааааа!- зі спини істоти з'явилася петля з вогню, що рознесла ледь не увесь офіс.

Та у месника не було часу - тут навіть сліду гарячого не лишилось.

-Ось вони!- перекрутився у повітрі і щодуху вдарив мечем згори донизу.- Точно!- вогненний застовпичив на місці, у роздумах, перед розрізаним дроїдом, як на нього ззаду несподівано полетіла та сама гравітаційна граната.

Ремас поставив щит з каменю, але той не допоміг: його все одно обвило навколо зброї. Залізяки одразу потягнули його до свого сховку. Вже наближаються до тюремного відсіку.

-Так. Зконцентруватися! Майже...- ось вже підходить посіпака, аби натягнути нашийник та наручники.- Зараз!- вбивця схопив рукою нашийник.- Моя черга пафосно пропагувати насильство!- замкнув його на шиї того дроїда, який мав сам це робити.

Вогненний здійснив удар з півоберту, здійнявши ногу, та розбив штампованих машин навколо.

-І де ж мій жеребчик?- після такої дивної фрази, Диявол витягнув ліву руку убік.- Хм... Схоже немає. В такому разі, будемо розмазувати всіх і без зброї!

За лише одну хвилину серед тюремних камер, в коридорі відлежувалися зламані механічні воїни. В кутку однієї з останніх сиділа мала дівчинка - їй пощастило, що до неї ще не потрапив сусід.

-Елайзо!- боєць у поспіху зламав генератори силового поля у рамках дверей.
-А-а... А ви х-хт-то?- Елайза злякалася не на жарт.
-Я Ремас!- після того, як дівчинка була підставлена штучним інтелектом і потрапила до в'язниці в таборі металевих істот, вона вже не могла нікому довіряти.- Добре, зараз спробую довести!- незнайомець максимально напружився і став повільно відривати металеві пластини від стін, за допомогою "телекінезу".- Схожий?- перед акронімкою стояло щось слабко нагадуюче колишнього кам'яного велетня.
-Ні!- дитя забилося у кут ще більше.

Ремас дістав монету і простягнув малій, але та не брала.

-Слухай, Елайзо, пробач, що погано захищав тебе, вплітав у свої проблеми, думав лише про себе, не піклувався про тебе! За те, що лишив з тією Алісою, що не обізвався добрим словом, що змусив страждати, пожертвував твоєю кінцівкою за необережності, пробач!- розчарований сперся об стіну і з'їхав, скрутившись.- Я нікудишній товариш!
-Можна забрати цю монетку?- Елайза поклала руку на голову велету, розглядаючи подарунок.

Ремас повільно здійняв обличчя.

Елайзо...- прошепотів собі, спостерігаючи за повільними рухами зацікавленого дівчиська.- Нам треба бігти!- все залізо впало, а вогненний спустошувач підскочив.

Диявол схопив дівчинку за долоню та потягнув за собою.

-Сюди? Ні, тут нас не було ще! Сюди? Ніби так.- на зустріч команді вибіг натовп озброєних дроїдів.- Час прошити вас, в буквальному сенсі - у ворогів метнулись залізні голки.

Уся гвардія повалилась, як доміно.

-Все ж, дещо я можу робити корисне із цим важким металом!- переступаючи через "трупи" пішли далі по коридору.- Звідки тут ці двері?- Ремас поглянув на металеву товстелезну браму.- Немає часу думати - треба виправляти!- зконцентрувався і пальнув велетенським променем із зоряного тепла - двері розплавились.

За дверима був поворот, у вигляді коридору, а на стіни лягало легке червоне світло.

-Знайоме сяйво.- зазирнув за ріг.

У кінці повороту були залізні двері-шлюз зі скляною панеллю. Клятий притулився до скла і побачив вже знайомий йому камінь Хаосу.

-Це ж, курво, камінь!- Ремас відвів руку, тримаючи її прямо до перегородки і жахнув так, що діра вийшла більшою, ніж самі двері.

Вогненний переступив через не розірвану частину шлюзу знизу і, простягнувши клешні, пошкандибав до своєї надії на порятунок. Камінь був кристалічним, напів-прозорим. Це було схоже на лаву, що заклякла у воді: в центрі овало-подібного об'єкту знаходилось безформлене джерело жовтого світла, з якого ніби відходили бульбашки, гарячий тон світла пофарбував речовину навколо у червоний, але в кутках видно прозорість, навідміну від більш центральних частин, де забарвлення жаркого кривавого відтінку. Ця незрозуміла тверда субстанція лівітувала, завдяки двом гравітаційним утримувачам, схожим на пальці потойбічної, тонкої, високої істоти.

-Ремасе, що з тобою?- відчайдушно кричала Елайза.

Вогненний заворожено човгав до бажаної річі, не звертаючи уваги на все навколо.

-Нарешті...- він простягнув кінцівки.- Він мій...- проклятий схопився обома руками.

В очах шукача стемніло, він став стовпом. Камінь, ніби ожив: бульбашки почали бурлити, лава переливатися.

-Світло... Світло!- Ремас, ніби став чимось не матеріальним, не існуючим, лише дурнуватим міфом, який витав десь у незрозумілому йому просторі.

-Хто я?- хтось спробував зрозуміти, що відбувається, але він ніхто.

Лівітуючі у невагомості брили, яскравий зелений відтінок навколо та дивна істота навпроти, яка постійно робе якісь сіпані рухи та випадково змінюється у випадкових місцях на тілі у випадковий час.

Дематеріалізованого шукача охопило почуття тревоги. Невідомий здійняв голову витріщивши свою страшенну, абстрактну пику і почав говорити дивним багатоголоссям:

Ха-ха-ха! Хто тут у нас?- на останньому слові його голос став набагато гучнішим та скриготячим.

Він простягнув руку, але одразу ж повільно опустив лікоть, здійнявши вказівний палець догори:

Тебе кличуть!- персонаж зробив дивний рух пальцем, схожий на тицяння, разом з прокручуванням.

В цей момент видалений з простору Ремас почув слова Елайзи:

-Ти не Ремас!- мала почала ридати.

Ремас кліпнув і розкрив очі, стоячи перед утримувачами.

-Заспокойся, мала...- навколо нього знову крутилося кільце: ще один символ зник.- Ходімо звідси...- стіни почали видавати дрижачий звук, схожий на крапання дощу, з них вилетіло каміння і моментально сформувало знайомого акронімки.

Знов кам'яний, як і раніше, здійняв ліву руку, правицею підхопив Елайзу, яка зовсім нічого не могла второпати й вилетів, пробивши дах. За цією парочкою поспіхом летів камінь Хаосу. Хвилину потому втікач вліпився у ґрунт, мов метеор, а за ним обережно спустилась дівчинка, лежачи на кам'яній платформі. Боючись, Елайза трималася за її краї, а над землею, почала обережно мацати ногою площину,якою можна було переміщатися. Мала потягнулася уперед, ніби падаючи, але раптово зупинилася, зачепивши поверхню землі ногами. Вона не могла зорієнтуватися, та Ремас обережно узяв її за долоню й допоміг втриматися. Кам'яний провів "леді" до каменю й всадив, упавши поруч.

-Там були роботи вбиті не тим, чим вбив їх я. Це ти зробила?
-Угу!
-Як?
-Цією рукою!- Елайза підняла механічну кінцівку, й одразу ж причарувалася нею.
-Як саме?
-Отак!- дівчинка виставила праву руку вперед: з неї виставився невеликий вогнепальний ствол.

Мала почала цілитися, але Диявол її спинив.

-Бісова Аліса!- пробубнів собі.- Гаразд, ходімо донизу!- узяв акронімку за руку.

Пекельні жителі дружно поплелися по сходах. Ремас не ризикував знову лишати дівчинку на самоті. Вони направились до складу. Тоді, вони увійшли до занедбаного кабінету, де раніше, формально, перебувала Аліса. Клятий почав повільно переглядати папери та інші речі на столах.

Ось!- з купи сміття він дістав планшет з інструкцією побудови таємничої машини.

Далі група шукачів правди направилася на склад і Ремас поклав камінь у металевий кубічний контейнер. Здоровань зайшов у перевдягальню та здер з гачка накидку, приблизно свого розміру й зачіпив два магніти під шиєю.

Ходімо нагору!- махнув дівчинці, а тоді моментально зупинився, узяв плащ меншого розміру й простягнув акронімці.- Одягни! Так буде ліпше.

Мала накинула одіж - вона звисала їй аж до ніг, на відміну від проклятого, якому така ледь-ледь сягала стоп.

-Ніби... Для мене...- Ремас зробив таку пику, типу щось зрозумів, але моментально відволікся і поперся до дверей.

Друзі почимчикували догори. Дівчинка прудко прошмигнула крізь вихід, Ремас ностальгічно вів рукою по стінах, поступово ставлячи її вище. Елайза пробігла пару метрів й гепнулась об землю.

Обережно! Хе-хе!- легенько ведучи руку вздовж, кам'яний поклав її на дах входу й натиснув своєю диявольською силою, зачинивши висувний прохід. Тим часом мала оглядала себе з усих боків. Диявол поглянув догори й підійшов до Елайзи.

-Дощитиме.- натягнув каптур дитині на голівоньку.
-Я дощу не боюся!- обурено тупнула ногою.
-Скажеш мені це, коли захворієш!- погладив вариводу, сміючись велет.- Мені й самому не завадило б надягнути його.- пекельний теж накрився.

Наша парочка знову опинилася біля каменю, Ремас раптово заціпенів.

-Що таке, Ремасе?
-Та, я дещо вигадав.- кам'яний почав рискати по підніжжю.- Тримай!- простягнув невеличкого камінця, присівши на рівень очей дитини.

Мала узяла, поглянула.

-І що мені з ним робити?

Велет наблизився до учениці й запитав: "Хто ти?". Він сказав це повільно, з паузами й відхилився назад, так само повільно.

Здивована дівчинка поглянула на вчителя, тоді на камінчик на долоні, стиснула, тоді знову здійнала очі.

-Елайза.
-Щось ще?
-Ні... Це все.
-В такому разі, скажу тобі один секрет: ти — акронімка.
-Хто?
-Акроніми - істоти, що служать Дияволу, зазвичай.
-Ну і що?
-Вони вміють робити так.- Ремас змусив лівітувати один із каменів, що захищали його.
-Ого! Я так можу!
-Ага! А ну ж, спробуй!- культист вказав пальцем на кулак дівчинки.
-Ну добре!- співбесідниця напружилась, але нічого не вийшло.
-Та що ж ти робиш, мала?- кам'яний палець торкнувся лоба акронімки.
-Гей! Сам такий!- під час діалогу з подругою кам'яний потихеньку опускався, доки не опинився на рівні погляду дитини.
-Неправильно ти робиш!
-А як тоді?
-Що ти уявляєш, коли хочеш здійняти камінчик?
-Ну, як він підлітає.
-Картинку?
-Що?
-Уявляєш, ніби ти це бачиш?
-А як ще?
-Треба уявляти, ніби ти це відчуваєш.- монах простягнув черговий камінець.
-Отже, відчути як камінь летить...- дівчинка узяла сувенір, поглядаючи кудись убік.
-Саме.- постать в плащі відійшла від учениці, аби подивитися на результат.

Закривши очі, мала здійснила глибокий подих і розкрила долоню, нахмурилась. Шмат корисних (чи ні) копалин задрижав у руці й розпочав повільний рух по площині під ним.

-Є!- Елайза щось прошепотіла й посміхнулася.
-Не відволікайся!
-Угу!- акронімка знову нахмурилася, що символізувало напругу.

Сірий згусток знов рухався, але за межі звичайної вібрації учениця не могла його вивести.

-Досить! Молодець!- камінець випав з ручки маніяки й старший погладив її голівоньку.
-Ох! Ну добре!- дівчинка склала руки і надулась.
-Ну і дурне! Ха-ха!

На голови магам почала крапати вода. Деякі краплі почали випаровуватися, ударяючись об Диявола, але через хвилину він стабілізував температуру. Завдяки дощовим хмарам на вулиці стемніло, проте хитре сонце вправно пробивало деякі хмари, створюючи світлі плями, на темно-зеленому полотні з рослин. Я запам'ятав пару речей зі списку, тож ходім, знайдемо інші частини. Кам'яний дивився угору, витягнувши руку з-під плащу, але після цих слів, простягнув її дівчинці. Елайза відповіла тим самим жестом і її ніс одразу ж зазнав неочікуваного "тиць" разом зі словами, повними сміху: "Повелася! Сховай, бо ще застудишся!"- здоровило відвернувся і знову драматично глянув у небеса. Несподівано з нього з'явилася вогняна петля, що простягнулася на сім метрів і була просто гігантською, за мить зникши під плащем — постраждалий завмер, впав і взявся за живіт, крехтячи.

-Ремасе!
-Стояти!- він здійняв голову, тоді нахилив її вниз.
-Ремасе...

Мученик просидів так дві хвилини, тоді повільно підвівся і з фрустраційним виразом обличчя ступив у шлях — шлях що вів аж до самого обрію — запросивши супутницю за допомогою жесту рукою. Обидва подорожні рушили уперед через купи сонячних плям на зеленій травичці. Звідки вона взагалі там з'явилась? Нещодавно ж була пустеля... Близько хвилини ходи Елайза чкурнула із криками: "Калюжа!"- побігла до невеличкого "озерця", і навприсядки почала оглядати водянистий простір. Вона потицяла туди пальцем, після чого спробувала надпити, але у воду вчасно прилетів камінець і мала злякалася затуливши лице руками.

-Не пий!
-Чому?
-Козликом станеш.
-Як це?
-Отак!- Кам'яний підійшов до дівчинки, поставив її на ноги, обтрусив і закинув собі на шию - та, боючись, зняла каптура і схопилася за роги, й обидвоє друзів рушили убік якогось міста: воно було більш далеким, навідміну від попереднього, зате не таким страшним.

За три хвилини ходи Ремас зупинився за метрів двадцять від міста й, випроставши руку вперед, пройшов аж до самої брами.

-Немає.- сказав він й опустив голову.- Як мило з їхнього боку!

Двійня підійшла до воріт. Здоровило подивився на вершечок огорожі: охорона насторожилася. Він знизав плечима і зробив декілька стуків у ворота - нічого. Тоді Ремас зняв малу з плечей і поставив ліворуч й, оголивши свою праву руку разом з плечем і частиною торсу, створив платформу, що підлетіла новоприбулим під ноги й ті почали здійматися. Рівно чотири дула були направлені проти новеньких. Диявол спокійно оцінював ситуацію і продумував подальші кроки. Таким чином він прийшов до висновку, що краще не робити ніяких рухів, бо в нього є пасажир, якому загрожує навіть одне влучання. Народ унизу почав метушитися: купа різноманітних істот демонструвала свої риси характеру, діючи абсолютно індивідуально в одній і тій самій ситуації. Кам'яний велет у білому плащі окинув оком, змоклу від дощу, територію і обережно спустився на платформі, поклавши руку на голову супутниці. Оскільки у новоприбулого не було зіниць, ніхто не міг передбачити його дій, що тримало усіх у напрузі. Ремас повільно спустився на землю із подругою і вони направились до центру поселення. Усілякі магазинчики, салони та інші заклади і, нарешті, готель!

-На одну ніч, будь ласка!- гість поставив руку на стіл і, прибравши її, висвітлив купку монет, що були дзеркально чистими, проте не блищали, кольору згорнутої крові.

Менеджер, нічого не зрозумівши узяв одну, щоб оглянути, тоді кивнув і дістав з-під столу ключі від номеру. Ремас проплив долонею над столом і сховав артефакт. Згодом, відвідувачі покинули місце ужитку і спокійно продовжили рух містом.

-Хочеш їсти?- спитав кам'яний у подруги.
-Так! Дуже!- відповіла Елайза.
-Я вже й забув, що вам треба періодично харчуватися!- чи то зі сміхом, чи то з докором до себе висловив свої переживання Диявол.
-Куди підемо?- розпитала дівчинка.
-Он у ту кафешку!- рогатий вказав на невеликий шатр із купкою столиків.

Двоє подорожніх вмостились на стільці й до них підійшла офіціантка, щось ласкаво проговорила своєю мовою і дала невеликий планшет гостям. У меню буди назви й картинки страв, інгрідієнти яких були в наявності.

-Вмієш читати?- поглянув здоровило на малу.
-У-у!- акронімка налякано поглянула на співрозмовника.
-Гаразд! Тоді показуй, що хочеш, а я тобі казатиму, які там інгрідієнти!- рогатий розвернув екран до малої.
-Ем...- мала почала гортати сторінку планшету.- Оце!- вона тицьнула у щось людське.
-Ага! Тут гриби, картопля, курка, зелень, спеції і... Все.
-Буду це!- дівчинка почала легенько стрибати і сплеснула в долоні.
-Файно! Офіціанте!- до відвідувачів наблизилось створіння невідомої раси й щось пробулькотіло.

Через деякий час принесли замовлення. Ремас теж собі щось замовив, але швидко усвідомив, що їжа у ньому просто згорає і на відчуття це неприємно. Згодом друзі опинилися у номері, що не виражав особливого багацтва, проте кам'яного це не хвилювало: він посидів з малою, вклав її спати й вмостився на підвіконні, розвідуючи ситуацію навколо.