На пустій, осушеній землі лежала велика, огріта першими променями сонця, купа каміння. За деякий час між камінцями встигла задрімати ящірка, яка, нещодавно, грілася на верхівці груди. Раптом, маленьку рептилію злякав гуркіт і, разом з тим, той факт, що її новий дім став у два рази гарячіший- це прокинувся бісів син. Його очі раптово відкрились і засяяли природним світлом лавових течій.

-Де я?- промовила купка каміння, коли прийняла сидячу позу.- Чому я тут? Я ж мав умерти від вибуху.

Доки наш сонько підводився, недалеко від тієї точки хтось надмірно швидко шастав. І нічого б у цих звуках не було страшного, якби вони, потроху, не ставали гучнішими, символізуючи наближення їх джерела. Щось дуже швидко й непомітно наближалось до, вже стоячого, сина Диявола. Той швидко оглянувся і схопившись за кам'яну палицю, яка з'явилась у нього в грудях, витягнув доволі непоганий кам'яний дворучний меч.

-Ти хто?! Відповідай!

Хоч груда каміння і відчувала, що поспала вона добряче, та по пиці була спроможна вдарити. Тим часом з кущів уже позиркувала мала дивакувата морда якоїсь рептилії. Її явно охопила цікавість і хоч як мале рило не трималося, побороти жагу пізнання в неї не вийшло. Та дарма не послухалась вона того, що радив їй страх- за секунду син Диявола встиг відділити голову милого створіння від тіла.

-Дідько! Що я накоїв?! Вибач мала істотко, я не хотів!

В пам'ять про вбитого плазуна бісів син узяв накидку, що мирно лежала на трупі жертви. На трупі, який, за тим, кривдник вирішив спалити, а то негарно, якось, виходить. Ховаючи попіл, син Диявола міркував про те, куди б йому одинокому податися.

-Ну що ж... Хай вирішить випадковість.- сказав нещодавній король Пекла поглядуючи кудись вперед.

Він став максимально рівно і, так само рівно, витягнув праву руку уперед. Здоровило накопичив усю свою силу і вистрілив у землю одним із каменів, що складали шістдесят сім відсотків його тіла. Це повторилося три рази, доки він не здогадався вистрілити усім камінням за раз. Диявол напружив свій віртуальний магічний мозок і під обстріл потрапило усе в радіусі дванадцяти метрів. І нічого б це не дало кам'яному, якби десь з-під трави не пролунав дзвінкий металічний звук.

-Є!- раптом пафосно шепнув новонароджений металошукач і спрямувався до джерела звуку.- Схоже техніка не працює.- задумався він, стискаючи свою долоню, ніби клешню.

Не довго думаючи, рогатий раптово занурив свою верхню кінцівку у землю на метрову глибину, щоб витягнути так званий «вхідний стовп», який мав повернути на місце, де король Пекла , нещодавно, працював. Думки кам'яного, в цей час, були зосереджені на одному- щоб під землею не лежала якась бляшанка, чи інша залізна річ.

-Не думав, що хоч колись таке скажу, але слава Богу!- під землею, все таки, знаходився стовп.

Залізяку було успішно вилучено із підземного царства.

-Будь ласка, запрацюй!

Схоже, що благання жалюгідного Диявола були почуті- «вхідний стовп» опізнав утримуваний об'єкт, пролунав сигнал і верхній шар землі, під яким знаходився вхід у приміщення, здійнявся на два метри висоти.

-Дім, милий дім!- ностальгічно промовляв демонічний воїн, коли спускався по сходах.

Його пальці шкрябали стіни зі страшенним скреготінням, а постать відкидувала дивну тінь і це створювало доволі інтригуючу атмосферу. У приміщенні колишнього фонду було жахливо: все було побите, облізле, запліснявіле та, іноді навіть зовсім відсутнім. У дев'ятнадцятому блоці було надто темно, тому Диявол вирішив підсвітити собі все, оголивши свою сяючу долоню із-під каміння. Ця темрява нагадувала йому щось пов'язане з подіями цього блоку приміщення. Попри це кам'яному ніяк не вдавалося згадати, що ж це за події і це його насторожувало. Щось гиркнуло перед рогатим і, з переляку, він смикнув рукою вперед, очікуючи, що це щось впало неподалік. Та велетень відчув, що, нібито, якась тонка штука була пробита його кінцівкою, через що на ній так і повисла. Незнання миттю вийшло з голови воїна, через його сяючу долоню, яка вельме добре просвітлює крізь тонку шкіру пійманого нападника, ніби палець, прикладений до лінзи увімкнутого ліхтарика. На його руці бовтався об'єкт 001. І хоч син Диявола не повинен мати емоцій, на його кам'яному обличчі розтягнулась, доволі таки реалістична, усмішка насолоди.

-Тепер моя черга знущатися!

Новенький Диявол схопив тварюку зсередини за її міцний хребет, опісля звільнив свою другу ручиську і жахнув падлюці у пику. Череп у жертви гарненько прогнувся, але вона ще ворушилася. Це не входило в плани громили, тому він вирішив покінчити з цим непорозумінням, спробувавши удар ще раз. Нечистивий добре прогрів кулак, так що його самого аж сліпило, і пробив голову ворога наскрізь. На місці де мало бути обличчя тепер знаходилась діра, з обпаленими краями, як у підпаленого папірця, а руки, нарешті, повисли, ніби у трупа.

-Добігалось.- сказав син Диявола, кинувши смертника убік.

Король пекла продовжив похід коридорами. За деякий час у кутках з'явилась павутина, яка іноді була привитою до скелетів деяких робітників. Один такий лежав на проході у кімнату підконтролю. Загублений знову розігрів руку, щоб проплавити двері- це йому вдалося: залишилося лише розсунути вбоки. У кабінеті все було вкрито пилом, а на панелі знаходився важіль із написом "аварійне живлення". Кам'яний, звісно, смикнув ручку униз, і світло, на диво, увімкнулось. На панелі загорілось безліч кнопок, серед яких виділялась із надписом "архів". Вона також була натиснута, що спровокувало появу точки, яка показувала дизлокацію пункту призначення. Через дві хвилини син Диявола вже відчиняв чергові двері, за якими знаходилось небагато цікавинок, серед яких був запис під назвою "Liegher", що різко вдарило по пам'яті велетня. Він згадав, що перед битвою з богом Хаосу, заходив до такого типа. Цей чувак був вельме могутнім, знав минуле і майбутнє, міг літати (лівітувати) і жив у якійсь печері, недалеко від водного елементаля. Це він підказав кам'яному, що треба захищати Землю від вторгнення. Оскільки архів не зацікавив велетня, він вирішив дістатися мудреця. Кам'яний видав дивний свист, що мало викликати його тваринку- пекельного черв'яка (так, його домашню тваринку). Чомусь черв'як не з'явився. син Диявола спробував ще раз- нічого. Тоді велет створив портал у своє царство: чомусь там нічого не було. Король пекла вирішив перевірити, чи це точно щось серйозне і, зробивши собі платформу з каменю, опустився до безодні. В колишньому пеклі справді був лише мутний туман. Крізь безпросвітню темінь було чутно безліч звуків схожих на телеграф, разом із сичанням. Це вселяло в Диявола страх, але дурість перемагала. Він почав літати, орієнтуючись на звук. Те що кам'яний знайшов його вразило: сорока- метрове чудовисько з коричневої плоті, володіюче п'ятьма руками з довгими пальцями, які закінчуються також довгими нігтями. На обличчі божество мало п'ять очей, які підкреслював монокль на самому крайньому, з ліва, оці. Чудовисько щось бовкало під ніс, скриготячи зубами і прудко вдаряло пальцями по клавішах гігантського старого телеграфу. Син Диявола, бувало, хотів щось сказати, але титан опустив руку в туман, а оскільки все, нижче тулуба, було в цій суміші невіддомих газів, його рука потонула у невіддомому. Здавалося монстр вирішив почухати свої не гігієнічні місця, але цей міф спростувала поява простої коробки із сигарами у полі зору короля пекла. Істота витягнула сигару, піднесла до неї свої пальці і моментально висікла кігтями іскру, що дало змогу підпалити тютюн.

-Чого тобі?- гучно промовило божество, перед тим, як затягнулось сигарою.
-М-мені?- з острахом витиснув з себе син Диявола.
-А кому ж ще?- мимохідь сказав титан і видихнув величезне кубло диму.
-Еммм, м-мені пот-т-трібно дізнатися, що тут с-сталося.
-Де?- монстр глянув за спину.
-На цьому місці раніше знаходилось, таке собі, Пекло. Не чули?
-Цю локацію вже видалено, любчику!- нахилився до кам'яного дивак.
-Що це значить? І хто ви такий взагалі?
-Я бухгалтер, а цього місця не існує.- чудовисько повільно провело рукою, в якій була сигара, показуючи кудись у туман.
-Як не існує?
-Отак, дорогий мій!- істота вищирила свої гострі зуби у велетенській хитрій посмішці.
-Не могли б ви мені хоч якось допомогти?- сором'язливо запитав Диявол.
-Можу!
-Дякую вам велике!

Гігант витягнув папір, на якому досі друкував, і встановив новий, щось підкрутивши на друкувальній машинці. Бухгалтер прохрустів пальцями і миттю прийнявся друкувати.

-Ось!- промовив він, простягнувши шмат паперу з якимись символами сину Диявола.
-Що це?
-Телепортаційний сувій.- сказав монстр і узяв у рота сигару.
-А як він працює?
-Рвеш його і він телепортує тебе в зазначене місце.
-А яке місце в ньому зазначене?
-Ти знаєш.
-Листок не рветься.- сказав кам'яний після декількох спроб.
-А так! Він спрацює лише в тому випадку, якщо ти підпишеш угоду.
-Яку?
-В умовах сказано, що ти повинен принести душу одного зі своїх заклятих ворогів, або ж я загарбаю це прекрасне місце собі.
-Хм... Добре!- після цих слів король Пекла поставив підпис і миттєво зник, використавши папірець.

У очі Диявола вдарило сонце. Він опустив голову і побачив вхід у печеру, яка видалась йому знайомою.

-Що це... Що це заааа... Аааа!

Рогатий поплівся у, наче б то, знайоме місце, борючись із дизорієнтацією, що так люб'язно надав йому сувій телепорту. Нарешті темряву і сирість печери освітило блакитним сяйвом. У кінці довгого "коридору" була невелика "кімнатка", в центрі якої лівітував, увісні, синьошкірий атлантидець. Він був дуже мудрим і спав вниз головою, тому його волосся звисало вниз, а повіки трохи відкривалися, демонструючи білі очні яблука. По стінам сфероподібного житла розташовувались блакитні, напівпрозорі сяючі кристали.

-Гей, Лайтер!- крикнув рогатий.
-Щщщооооооо?!- злісно промовив той, коли його очі засвітились.
-Мені потрібна допомога.
-Я знаю...
-Навіщо ж питав?
-А чом би й ні?
-Хе! Так от...
-Ось тобі дівчинка-акронім, відвали! Я в нескінченність!- протараторив маг і зник із дивним ефектом всмоктування.
-Еммм... Ну, добре.

Перед сином Диявола стояла невеличка дівчинка із облущеною, спаленою до вугільного відтінку шкірою. Між шматочків дерми у маленької пробивалось вогняне світло, а очі були залиті кров'ю, хоча зіниці все-одно було видно. Вона дивилась на Деявола своїми великими, повними цікавості оченятками, що робило її надто милою, аби не звернути на неї уваги. син Диявола опустився на рівень її обличчя і запитав:
-Як тебе звати?
-Мене?
-Саме!
-Елайза. А вас?
-Еммм...

В цей момент короля пекла охопила задумчивість. Його не сприймала ні одна істота, з якою він зустрічався, а все що він робив по життю- це виконував брудну роботу за людей. Тому імені не мав ніякого, крім "син Диявола" або "Р.О.666".

-Р-ремас.
-Як?
-Ремас. Так, Ремас!
-Дякую! Ремасе, а де ми? І що це за дядько у вас за спиною?- Елайза вказала пальцем на вихід з печери.
-Який дядько?- почав озиратися Ремас.

З-за стіни в проході і справді стирчала чиясь голова, але швидко зникла.

-Зараз розберемося!- сказав кам'яний і побіг за злодієм.

Стіни печери швидко пролітали перед Ремасом, а в кінці довженного вузького проходу стояла ціла банда таких голів із машиною та зброєю.

-Ну що падлюки... Прийшов ваш час.- Диявол перейшов у бойовий режим, діставши двобічну сокиру.
-Ремасе, хто ці хлопці і що за штуки вони тримають в руках?- Елайза стояла під напрямом усіх прицілів і дивилась на злих істот.
-Чому ти вийшла з печери?! - розсерджено запитав кам'яний у дівчинки.
-А чому ви від мене втікли?
-Відійди назад!- з опікою командував Ремас.
-Д-добре!- Елайза відскочила за спину нового друга.
-Погнали!

Ремас відділив кам'яний покрив спини і закрив ним дівчинку, що дало йому змогу зробити різкий випад на ворога. Ніхто не встиг втікти... На землі лежало сім трупів миттєво зроблених Ремасом.

-Елайза, ти ціла?
-Ремасе!- почулось кликання з долею страху.
-Що там?- Ремас підбіг до дівчинки.

Руку малої було підстрелено одним з нападників. Рана була доволі серйозна, настількі серйозна, що руці світила лише ампутація. Зловмисники влучили у праве плече Елайзи і пошкодили зв'язки, разом з кісткою.

-Дідько, дідько! Я швидко!

Ремас підбіг до одного з трупів- на його поясі був шприц. Диявол узяв інструмент і перевірив його на трупі, що спровокувало відродження погиблого і той зробив різкий вдих.

-Є!- сказав кам'яний і дістав інший шприц, що знаходився поруч з першим, кінчивши безсмертного.-Елайзо, заплющ очі!
-Чому?
-Швидко!
-Ну добре! - дівчинка виконала команду рогатого і закрила очі лівою рукою.
-Є!- піднесено крикнув король Пекла і обхопив Елайзу руками.- Все позаду...

На жаль рука не зрегенерувала, проте крововилив було зупинено, а рани малої вже не боліли. Ремас підвівся з дівчинкою на руках.

-Треба знайти тобі гарного медика. Пішли!- герої відправились у пустелі нового світу, що, відтепер, оточили все навколо...