Ремас сидів з майже відновленою бронею і штрикав, щойно знайденою палицею, пісок, роздумуючи над дечим серйозним:
-Що там Елайза? Сподіваюсь з нею все впорядку.
-Дурник...- хтось раптово приклав руку до плеча кам'яного.- Трясця!- стався вибух.
-Що це, піп його благослови, було?- рогатий відлежувався у пилюці, спершись на руки, а навколо нього світився круг із незрозумілими символами, трохи схожими на іврит.
-Матюки мені в Біблію!- незнайомець стояв стовпом, після чого якимсь чином миттєво опинився біля постраждалого.
-Ти хто? Довбаний шмат лайна!- Ремас ледь-ледь здійнявся і тоді ж вивільнив свій меч у руки.
-Гей-гей! Не кричи, німба мені на голову!- невідома постать стояла, здійнявши верхні кінцівки.
-Що ти, вбіса, накоїв?- боєць почав войовничо здійснювати повільні кроки по колу, наставивши кінчик клинка на супротивника.
-Та годі!- незнайомець, одним різким рухом, позбавив Ремаса зброї, що було доволі сумно.

Кам'яний стояв, мов статуя, широко розтуливши очі.

-Я...я...як?- в голові Диявола не вкладався той факт, що його так легко знешкодили, фактично.
-Увімкни мізки, пентаграму мені в сраку!- жартівник штрикнув пальцем скамянілість у лоба.
-Пен-та-граму мені... в сра-ку? Б-б-б-батько?- очі Ремаса набули зовсім іншого емоційного забарвлення.
-Аха-ха-ха-хах! Звісно так! Був би це хтось незнайомий - було б тобі горе!- рука створіння гладила його ж потилицю, а плечі дрижали від сміху.
-Ну ти й падло!- рогатий зірвався.- Довбана тварюка! Шмат лайна!- у відповідь почув мовчання.- Ти просто звалив і кинув на мене все, а мене експлуатували! Я пахав, як грішник, ти ж: займався своєю некромантією десь у дупі всесвіту! Дідько!
-То тепер я винен... Ха! Це не я відправив тебе до цих жалюгідних людисьок черпати болото! Я зробив тебе королем Пекла і ти цьому радів, а тепер, виявляється, я тебе кинув на призволяще! Помовч, по доброму, та шкандибай за мною!
-Вали сам, гівнюк! Ти мені не потрібен!- Ремас пискав, як навіжжене десятирічне хлопчисько, якого кинула "дівчина".
-Зрозуміло...- екс-Диявол прокрокував убік сина.- Доведеться так.- чорна постать у обладунках узяла кам'яного за його гордість - роги і кинула в один із боків, з пів-оберту.- Так краще?

Та Ремас мовчав. Містер несправедливість здолав прогалину між собою і своїм плаксивим дитям за мить, простягнув руку для наступного кидку. Несподівано для екс-короля Пекла, кам'яний перехопив його руку, а другою, яка була оголена від каміння, вдарив у живіт. Тобто, спробував вдарити... Вари-вода спрямував свій удар у повітря, а на його голові погрожуюче лежала рука рідного отця.

-Не рухайся, - мене дещо зацікавило!- за дві секунди, після цих слів у очах обманутого все розплилося, неначе він марсохід, чий сигнал ледь-ледь надходить до планети: колючі, волохаті піки, мов з кардіограми, вертикально викривляли картинку перед Ремасом.
-Ти... Шмат лайна... Ану йди сюди!- месник спробував здійнятися, проте одразу ж впав.

Навколо знову загорілися огненні символи.

-То один рівень вже зняли. Хто?- батько таємниче говорив про щось незрозуміле, а його сину лишалось лише намагатися слухати, та ще краще - розуміти.
-Хто, що зняв?- Ремас намагався вкласти в своїй рогатій довбешці слова обманщика, та це було марно.
-Зрозуміло... Тобі й надалі надавати допомогу у переміщенні чи ти сам зможеш іти?

Побитий намагався зрозуміти ті слова, разом з чим здійнятися та зорієнтуватися, аби віднайти загублений меч.

-Що... Що ти мелиш?- велет ледь-ледь зкріпляв слова у репліки.- Якась дурня! Дебільні рівні, підстава, пекельні фішки усілякі – та ти справжній лиходій-сатанист!- Ремас жартував погано не тільки у звичайному стані.
-Ну чому мій син такий ідіот? За що?- колишній Диявол почав знімати лати.

Обладунки темного лівітували, мов напівпорожні повітряні кульки з гелієм, що обережно висять на одному рівні.

-Все завжди доводиться робити самому!- пекельний бурчав собі під носа, адже йому доводилось тягти немічного сина, що не міг навіть підвестись рівно. А він, між іншим, новий Диявол, проте аутист ще той.

Зняте спорядження самостійно одягнулось на постраждалого та здійняло його в повітря, наслідуючи звичного носія. У цей день сонце пекло, як не своє.

-Насправді... Я просто хотів бути схожим на тебе.
-Працюючи на людей?
-Так...
-Я не впахував заради них, мов баран: я виконував накази, стосовно вбивств, проклять і всього, що у моєму сигменті роботи. Не пам'ятаю такого, щоб я хоч раз їм допоміг, у будь-якій формі. А ти скорюєшся їм, як ручна тваринка, хоча можеш їх всіх повбивати за мить. З людьми так не можна. Коли надаєш їм владу над чимось – вони використовують це так, щоб воно зносилося, як одяг і його викинули, оголосивши недієздатним. Висмокчуть всі соки та й покинуть.

Таким чином, через деякий час, мандрівники нарешті зупинились.

-Хух! Дійшли.- навпроти темних стояв височенний, старезний дуб із страшно-кривими гілками. Розріз під коренем служив ворітьми, а нагадував величезну пащеку. Всередині було просторо, та не надто: там був лише один дивний стіл із різними рукописами та атрибутами і розмальовані стінки.

-І це помістя екс-Диявола?- Ремас ледь стримував сміх.
-Ну, так! А тобі щось не подобається?- отець спинився і навіть не озирнувся, аби це сказати.
-Це смішно! Ти живеш у якомусь старому дубі, а раніше під твоєю рукою було усе Пекло. Схоже ти з'їхав з глузду!
-Завжди треба все пояснювати!- батько "голема" вимовив це надто карикатурно, що, частково, втерло Ремасові носа.

Пенсіонер зробив хаотичний рух рукою – з кам'яного зпали обладунки. Проклятий узяв дитя за ріг і легенько кинув усередину: у велетня потемніло в очах, тоді в темряві матеріалізувались два сяючих білих ока, що швидко наближались, доки не мали вдаритись об Диявола, що змусило того миттю прийти до тями.

-Що це, рай мені в домівку, тільки-но сталося?
-Я це показав тобі, щоб ти замовк, тому поговоримо на цю тему пізніше. Зараз я хочу, аби ти відповів на одне важливе для мене питання: як ти опинився тут?
-Ну, спочатку я ганяв у підземці, де працював до апокаліпсису, тоді вилетів на розвідку і мене збили. Опинився в клітці зі старим знайомим і спробував звалити, але мене впіймали. Пізніше мене взяв якийсь рабовласник і з'ясувалось, що він- слуга Геральда. Коли мене вивели на арену, якийсь хлопець-раб дістав свого пана і той спустився зі мною битися- мене викинули звідти і ось, я тут.
-Ого! А що значить "викинули"?
-Мене буквально викинули сильним ударом: Геральд зібрав моє тепло в руку і вдарив аперкотом - я тут.
-Так... Чому ти вирішив здійснити розвідку? По моєму, ти не надто хороший тактик, аби здійснювати такі ходи.
-Мені наказала Аліса.
-Хто така?
-Штучний інтелект, що довгий час контролював підземний корпус.
-О, Боже! Навіщо він тобі?
-Там свої цілі...
-Давай, кажи!
-Ні!
-Ану!
-Ні!
-Зрозуміло...- темний лицар помістив руку на голову сина.
-Хочу потрапити в Рай!
-Що? Ти - пекельна істота - в рай? І що ж ти там робитимеш?- темному було вперше цікаво, чим займається його дитина.
-Поверну все назад.
-Назад? Навіщо?
-Раніше було краще, ніж зараз. До того ж, це через мене почалось: те, що ти бачиш зараз.
-В сенсі?
-В мене вистрілили зі стрьомної гармати, а я підставив камінь Хаосу, для захисту - яскраве сяйво, я просинаюсь через деякий великий проміжок часу, а тут таке.
-Ха! Цікаво! Щось ще?
-Так, замість Пекла був порожній простір, у якому сидів багаторукий велетень і щось друкував.
-Тут трішки детальніше.
-Я спитав, що він тут робить, а у відповідь отримав: "Цю локацію видалено, любчику!".
-Ти впевнений?
-Сто відсотків.
-Там взагалі нічого не було?
-Гігантські: стіл, стілець, друкарська машинка та монстр з багатьма руками, про якого я казав.
-Зрозуміло...
-Що зрозуміло?
-Останнім часом темна магія, яка існувала завдяки проклятій статуї в Пеклі, припинила  діяти. То я з'ясував у чому причина, а за разом і причину того, чому у тебе знятий рівень.
-Ану ж!
-Це той вибух, що дав камінь Хаосу.
-Зрозуміло.
-У мене до тебе пропозиція: ти вертаєш можливість проклять назад, а я допомагаю тобі це зробити, плюс даю нові сили.
-Це цікаво. Але з Дияволом не торгуй!
-Тут я згоден.
-Давай через контракт!
-Які умови?
-Якщо всесвіт вертається у своє початкове положення, а прокльони діють – ми мирно розходимося, проте якщо хтось з нас не виконує вказаних умов: я маю повернути можливість проклять, а ти – допомогти повернути планету у стан в час до апокаліпсису, - виконуємо завдання будь-якої складності або ж на мільйон років у темну.
-Умови мені подобаються. Згода!- хитрун викликав папірець із якимись пунктиками та місцями для підписів.

Ремас став розглядати, аналізувати кожну літеру.

-Все на місці, наскільки я побачив.- відколов один камінець телекінезом і намалював свій підпис вуглевим пилком, яким були вкриті усі його камені.

В руці ж батька з'явилась, мов би з нічого, раритетна ручка-перо та його підпис теж з'явився на місці, де мав бути. Увесь текст контракту закріпився, що підтвердило золоте трьохсекундне сяйво.

-Тепер перейдемо до виконання пунктів.
-А саме...
-А саме доповнимо твою силу.
-Яким чином?
-Пам'ятаєш, як я тебе створив?
-Прокляв вулкан.
-Справді? Я тобі так розповідав?
-А що, це не правда?
-Хе-хе, ну я і чортяка!- із легким соромом та гордістю промовив батько.
-Хе-хе, ну ти і чортяка!- засудливо і зневажливо повторив син.
-Коротше: Колись давно я прокляв одну з не далеких від Сонця зірок,  тому що та була надто нестабільною і могла в будь-який момент знищити сонячну систему. Ось вже скоро її смерть: енергія на підтримання властивостей скінчується і вже, здавалось би, фініш. Я готуюсь до найгіршого – знищення сонячної системи надпотужним сплеском природної енергії та тепла...
-Не дуже схоже на історію з вулканом.
-І от я чекаю, але зірка все ніяк не вибухає, навіть навпаки – стискається. Так пройшла година, доки зорі взагалі не було видно. Навколо мене повисла напруга. Я боявся – і ні, тіло трусилося та було напружене так, що здавалося зараз всі кістки зламаються твердими м'язами. А смерть все наближається, щось мерехтить у небі. Зі мною був мій друг Азазель. Він також страшився, але цього не видавав. Хороший був хлопець – звичайний демон, але ж який сильний! Його сила була на твоєму рівні, проте витривалість зовсім не така. Він чекав на потужний удар, тому вже підготував закляття та сувої: любив збирати усілякі дрібнички. Щось почало наближатися, чомусь саме до нас. Якийсь велетенський метеор, що легко змінив розміри, завдяки тертю об повітря, й став триметровою каменюкою, розігрітою до мільйонів градусів за цельсієм. Траєкторія руху небезпечного об'єкту змістилася у бік Азазеля і він активував декілька проклять із сувоїв одразу. Нажаль, нічого не спрацювало: тоді демон спритно піднісся у повітря та з усієї сили вдарив кластер розпеченого каміння – звук тріскоту, ударів та розчавлене тіло. Я підійшов до істоти, яку розірвав таємничий метеорит та висмоктав з мого колишнього друга всі соки: Азазель посірів, а в його очах виднівся тваринний страх. Я підійшов, аби спробувати хоч щось зробити з трупом, та вмить купа каміння розкрилася. Я встиг переміститися на, можливо, безпечну відстань. Все скупчення здійнялось та піднесло своїми частками бездушну оболонку мого побратима. Та коли ця субстанція підібрала форму для того, щоб поглинути Азазеля – я зрозумів до чого все іде. Мені стало лячно. Шматки скаліченого шукача пригод всмоктало та вони розчинились у жерлі цього монстра. Всі частки злетілися в купу і міцно стислися, що спровокувало темряву, бо світло зірки вже не було доступним. Я вже оглядав місце злочину, як брила почала рухатись – відскочив. Галька переформувалася у рогате дещо. Клинки були напоготові, але ворог лиш повільно намагався підвестися та огледітися. Воно розглядало своє тіло, околиці, а ще мене. Тоді я сховав зброю і спробував заговорити, та йому було незрозуміло. Тоді я відкрив портал у Пекло: істоту заманило світло, що виходило з нього, адже це, все ж, Пекло. Тоді і з'явився ти.
-Нічого собі! Співчуваю втраті...
-Сідай в центр кола!- Ремас покірно вмостився.

Одна рука на голову, інша керує процесом. Знову рунічне кільце. Екс-Диявол пустив сльозу. Треба було зконцентруватися, аби не вбити сина.

-Щось не так?- кам'яний був у очікуванні.
-Що?- Паймон зробив вигляд, ніби нічого не вчуває і знищив два рівні.- Ааааааааа!- Ремасу лишалось тримати себе при свідомості.
-Ще один, іще...- на його обличчі виступила поодинока сльоза.- Залишу один, щоб не з'являлося дефектів... Є!- руки прибрались.

Половину таємничих символів було знищено, але об'єкт, все-одно, випав зі свідомості.

-Що?! Не може бути! Трясця! Я ідіот!- темний розсердився не на жарт.- Треба ж було впустити таку деталь!

Екс-Диявол взяв смикаючимися руками свою товсту книгу із Сатакінезу і перегорнув на потрібну сторінку. Пробігся очима по рядках.

-Процедура потребує жертви у вигляді одного рівня? Та йди до біса зі своїми рівнями, лярво!- він відкинув книгу на два метри від дубу й почав лупити стінки домівки, а, через деякий час, понуро присів.

Жертва таємної магії прокинулася. Ремас миттю звівся на ноги, озирнувся, спокійно підійшов до батька та присів, запитавши: "Що вже сталося?". Темний мовчав.

-Потім розберуся з тобою, а зараз...- проклятий виставив великий палець уперед і став кудись цілитися відкритим оком.
-Будь обережним, ти небезпечний!
-Я тебе не чую!- він оголив своє зоряне єство та вистрілив собою у якомусь невідомому батькові напрямі.

По дорозі літун прихопив меч, який нещодавно загубив. В один момент клятому довелось сповільнитися: бункер вже недалеко. В пустий кабінет одномоментно залетів розпечений суб'єкт. Ремас почав прудко шастати по корпусу, щось шукаючи.

-Що сталося, Ремасе?- Аліса монотонно виголосила своє питання.
-Де Елайза?
-Пішла.
-Куди?
-На розвідку.
-Чому ти її відпустила?- кам'яний починав лютувати.
-Треба було дізнатись, що з тобою, до того ж, я модифікувала їй руку.
-Ти здуріла?
-Ти був важливий для її виживання.
-Стули пельку! Лярво механізована! Де вона?
-У таборі, де тебе підбили.
-Зрозуміло... Дякую! Зраднице...