-Голодні?
-Та звісно!- друзяки охоронці з абсолютно різних рас стояли на нічних постах, а перепочити могли лише вдень, через брак робітників.
-Мені дружина передала тут деякої їжі.- незрозуміла істота дістала якийсь лоток з купою комах, перебовтаних з якоюсь незрозумілою масою.
- Це що?- хтось, схожий на жабу схилився до суміші.- Комахи?- у відповідь видався кивок.- Що ж, дай спробую!- жаб трішки розчинив кришку й набрав у долоню страви.- Фу! Що за чор...- плазун зблював усе за браму.- Друже, твоя не вміє готувати!- квакун витер рота.
-Мені подобається!
-Мені по цимбалах!
-Або замовкни, або я тобі дам по цимбалах!
-Хлопці! Хлопці!- тарган з острахом почав заспокоювати колег.
-Що?

Членистоногий повільно підняв руку й вказав на очі, що світилися в темряві.

-Хочете їсти?- таємничий дух піднявся й дістав щось з-під плащу, але вартові жахнулися, бо чули лише звуки.- Смертні...- його груди розчинилися і їхній покрив перетік у спину, що освітило декілька метрів навколо і спровокувало друзів на постріл.

Коли ж вони зрозуміли, що ще живі, то завмерли, відкривши роти, а тоді...

-Це не ти сьогодні перелетів через браму?
-Я! А що?
-Та нічого...
-Ти страшний!- сказав один із охоронців і почав нервово кивати.
-Ха! Я знаю! Дурні!- незнайомець поглянув угору з усміхненими очима, проте усміх зник за декілька секунд і він опустився з повністю монотонним виразом обличчя.
-Щ-щось...- нервовий ковток.- Сталося?
-Та ні. Просто треба іти.- сказавши це, кам'яний демон зістрибнув зі стіни у місто, коли хтось зі стоячих на брамі схопив його за мантію, сказавши: "Ти куди?", що змусило одіж обірватися.- Я повернусь, хлопці!- втікач сказав це вельме тихо, так що наврядчи це могли почути, проте його це не хвилювало.

"Не може бути!"- крутилося у Ремаса в голові одне. Але, все ж таки, це сталося - невідомий вже стояв на вході в готель.

Можливо, це клієнт... Але так пізно. В будь-якому випадку- треба переконатися. Диявол деякий час спостерігав із-за укриття, але в один момент був змушений підібратися ближче, оскільки невідомий потрапив усередину. Рогатий, в свою чергу, зіслизнув з даху і наблизився до вікна, звільнившись від кам'яної броні: Елайза мирно собі лежала не подушці. Тоді Ремас зайшов у коридор, щоб підслухати розмову адміністратора та гостя: ні звуку, окрім кроків.

-Невже, його вбили?- Ремас повернувся до вікна й розплавив його, нагрівши до більш високих температур - воно стекло, мов шмаркля, а піщаник, що оточував прозору речовину з усіх боків у якості рамки, трохи посклянішав і змішався між собою.

-Куди йдемо?- вогненний стояв біля випаленої віконної рамки, погрожуюче склавши руки й дивився засудливим поглядом на відвідувача. Той хотів бувало піти, сказавши, що номер переплутав, але вихід був заблокований нещадною кількістю каміння.- Навіщо вона тобі?
-Хто? Вона?- чоловік, схожий на сліпака поглянув на дівчинку в ліжку.
-Саме.
-Я її взагалі не знаю. Я ж казав, що просто помилився!
-Ти не казав.- Ремас підняв голову, спераючись об стіну.- Розповідай, навіщо вона тобі!
-Я ж кажу, що вона мені не потрібна! Я випадково сюди зайшов!
-Та ти що!- прозвучав звук розсікання тканини і з-під верхнього одягу сліпака випав кинджал.- Ой! У тебе щось впало!

Гість потягнувся вниз, аби підняти пропажу, та Деявол зупинив його, сказавши:

-Стояти! Дозвольте я підійму!- зоряний підняв зброю і почав розглядати її.- М... Отрута.
-Небезпечні місця.- брехун досі наполягав на своєму.
-А особливо цей номер...- хранитель саркастично провів долонями по кімнаті.- Та й не набридло кожні декілька хвилин змазувати це лезо?- Ремас небезпечно провів пальцями по металевій ріжучій пластині, що змусило смертельну рідину закипіти.- Тож...
-Хто ви такі?
-Хм! Я вже хотів питати, чому ти вирішив це зробити, але ти вже почав. Розповідай!- Ремас стартував пантове підкидування ножа, ловлячи зброю то за лезо, то за руків'я.
-Що вам від нас потрібно?
-Звідки такий острах: вже був поганий досвід з кимось схожим?- оборонитель зупинив лезо у пальцях.
-Так! Був один...
-Забрав Джоану?- вогненний відвів руків'я від себе і поглянув на місце біля неї.
-Так...
-В такому разі...- Ремас відхилився від стіни й простягнув ніж хлопцю- той вже підвів руку, щоб повернути річ, але та засяяла червоним і лезо розстало прямо в руках зоряного.
-Що ти?
-По перше: ненависть породжує лише ненависть, а по друге: ти б не зміг би завдати шкоди такому, як я.- філософ розкрив долоню, де лежав металевий брилок із написом "Джоана" у формі середчка.- Незнаю, чи ви про них чули, але у людей цей символ означає любов, чи щось таке. Оу! Ледь не забув!- зоряний узяв максимально круглий камінець і зробив діру у малому колі між частинами сердечка зверху.- Тепер можеш його кудись прикріпити.
-Дякую!- люблячий батько обережно вихопив кулон й перевів погляд на дверний пройом.
-Ах... Так!- Диявол підвів розслаблену руку догори.- Наступного разу я тебе вб'ю!- каміння розсунулося, давши затриманому прохід.

Гризун зник за купою часток.

-Нарешті! Сподіваюсь, це був лише один-виключний раз.- Ремас схопив рукою ковдру Елайзи і легенько смикнув управо: з-під теплої тканини на нього позирала гармата на руці малої акронімки.- Та все впорядку!- біс покинув постіль і зробив жест, що символізував піт, а дівчинка, зрозумівши, що то її друг, раптово упала на ліжко усіма частинами тіла, готуючись до повторного сну.- Спи!
-А якщо він повернеться?
-Не вернеться...- вогненний сів на підвіконня.
-Ти...- Елайза позіхнула.- ...впевнений?
-Ага!- Ремас перехилився назад так, що почав падати.- Добраніч!- випав з вікна, а все каміння стременуло за ним.

Перевірка: жаркий надзиратель спостерігає за територією, зайнятою для моніторингу підступної кротоподібної істоти- той досі стояв там. Треба розгледіти ближче: зоряний пострибав по дахам, ведучи каміння на стопах і деяких інших частинах тіла уверх щодуху і опускаючи, в потрібні моменти. Із закутку було видно, що, ніби-то, люблячий татко чи чоловік, розглядав інший кинджал- він таки збрехав. В один момент, Ремас відчув печіння у своїй спині й звідти з'явилась та сама вогненна петля, яка завдала жахливого болю істоті, що не мала його відчувати і кам'яний впав зліва від зрадника- пацюк відсахнувся, ставши у бойову позу зі словами:"Вбити мене хочете?". Ремас підвівся на коліна, оскільки петля зникла ще в польоті, а біль лишився небезпечно дужий.

-Щ... Що я тобі казав?- кам'яний повільно підвівся, притримуючи плече.- Не лізь до неї!- здоровило підвів руку і з піску маленьким повільним торнадо полетіли камінці, формуючи того самого "жеребця", яким  наш Диявол нещадно розмахує січучи голови ворогам.- Тобі не можна жити! Здохни!- поки кріт стояв у шоці й трусився, немов цуцик, кам'яний відсік йому розум, що той полетів назад і прокотився на відстань п'яти метрів.- Я попереджав...- Зі спини карателя знову з'явилася петля, що звело його на коліна, а меч на землю.- Дідько!- це було щось накшталт пухлини, що активно розросталась, намагаючись розірвати носія на шмаття.

Сили покидали кам'яного. Кремезний, але слабкий, він повалився на пісок. Лежить він під ковдрою: пірнув туди з головою- чує розмову свою з тим пацюком і тримає свою гармату на поготові. Розмова завершилась і почався сеанс повільного крокування убік ліжка.

-Чорт!- затрусилася рука.

Тканинні покриви зповзають з голови Ремаса.

-Елайза!- шепнув сонько.

Перед сновидою стояли два силуети, які чимось світили у очі Диявола.

-Елайза? Ти як? Все в порядку?
-Це ви, хлопці?
-Еге ж! Ти вирубився і ми тебе відтягли сюди.
-А трупа не побоялись?
-Ми приблизно розуміємо ситуацію: тарган бачив через приціл.
-То де ж він?
-Поки ми тебе відтягували, ти в один момент дестабілізувався і поранив його, але він дотяг до кінця.
-Що саме?
-Поранив?- жаб розвів руки і отримав кивок у відповідь.- Схоже вогонь твій вусика й ока його лишив.
-Чорт!
-Отож! Дорожиш йому оком!
-Можу я його навідати?
-Угу! Життєво важливих систем ти не пошкодив, тож лікарі мають схвалити візит.
-Вирушаю прямо зараз!- кам'яний підвів кулаки й, розімкнувши їх, подарував монети друзям і миттю перемістився у повітря, зникши з поля зору останніх.
-Пане Ріттер, до вас прийшли - навідатись.
-Цікаво...
-Увійдіть!- до кімнати увійшов камінний здоровило.
-Здоров, друже!
-Оо... Привіт!- тарган не очікував появи нового знайомого у такий момент.
-Слухай, дякую, що врятував!- Ремас поглянув на руку і стиснув її, ніби клешню.
-Та, будь ласка!
-А поранення?
-Та! Це справа честі. До того ж, я вилаявся, доки біг до лікарні.- той ніби посміхався.
-Хм...- темний повільно опустив голову, а, згодом, різко підвів.- Знаєш, хто я?- Диявол зробив єхидні очі.
-В сенсі?- звідки він міг знати?
-Диявол!
-Стоп! Я щось читав... Скинутий ангел...- членистоногий перевів погляд зі своїх лап на співрозмовника.
-Ні, але його нащадок.
-То тобі щось від нас треба?
-Ні! На сьогодні навіть пекельні істоти мають вибір. Не хочу творити абсолютне зло.
-Вже легше.- постраждалий дістав руку з-під ковдри. Що за краї такі - небезпечні?
-Так от...- ніби через магічний фокус у руці здоровила з'явилась монета, яку він миттю трансформував у контракт.- Ми можемо домовитися.- це викликало у пана Ріттера страх.
-Тобто, я маю підписати угоду з Дияволом?- пацієнт заворушив своїм вусиком.
-Так, проте вигідну для тебе, а не для мене.- Темний простягнув контракт співрозмовнику- той узяв і розпочав огляд умов.
-А що таке "Печать прокляття кільця стримування"?
-М... Це важко пояснити, але річ доволі для мене важлива.- Ремас створив з каміння фігуру у формі довгої піраміди з розрізом на кінці.
-Це що?
-Ритуальна ручка. Особистого дизайну.- сатанист посміхнувся очима.
-Ха! Що ж...- тарган схилив голову.- Я погоджуюсь!- витягнув рукою ручку з пальців велета і пописав папір.- Не працює.
-Треба кров'ю.
-Та в мене ж гемолімфа.
-Кров комах?
-Справедливо...- Ріттер опустив ручку під пов'язку й дістав окривавлений інструмент у в'язкій зеленій рідині.

Диявол у цей час концентрувався з усіх сил, що дало плоди - він відчув легкий біль і навколо нього з'явилось те саме кільце з пустими і повними ячейками. Клятий оглянувся навколо і поставив обрану ним ячейку навпроти лежачого. Тарган поставив лише крапку кров'ю, як його пальці засяяли печатями на кінчиках.

-Торкнися символу що перед тобою.- темний диктував інструкції.

Членистоногий торкнувся вказаного місця і ієрогліф зник, а пацієнт зашипів від болю, забравши фаланги від прокляття.

-Надурив?
-Поглянь на долоню!- той послухався: там і справді був той самий символ, якого він щойно торкнувся.
-Хм...- мадагаскарський тарган заспокоївся.- І що з того?
-Тепер чекай до ранку.- кільце зникло і Диявол схилився від знеможення.
-Вже ранок.- повідомив лікар-тарган у дверях.- Ваш час вийшов, пане Ремасе!
-Гаразд...-Темний підвівся й покрокував ген за двері.- До завтра!- здоровило перебрав пальцями, аби попрощатися з товаришем і зник у пройомі.
-Треба перевірити Елайзу!- Ремас відчував кожну часточку свого кремезного тіла і вагу кожної, йому доводилось тягнути.- Трясця! Доволі незвично!

Біля готелю й досі валявся труп. Вбивця акуратно його переступив й увійшов до будівлі. Вхід у рідний номер: всередині мала акронімка сиділа на підлозі й рухала каменем по долоні.

-Здоров!- темний витягнув ліву руку догори, а праву притримав за спиною.
-А!- дівчинка злякалась, підкинувши каменюку в повітря і закрила очі з вухами, аби не чути гуркоту.

Декілька секунд і нічого. Камінь лівітує, а Елайза потихеньку розкрилась і очманіла, а потім зраділа і підскочила - камінець впав і ті, що були у її долоні, теж. Ремас поглянув на подругу здивованим поглядом.

-Молодець!- він потихеньку почав розчихляти правицю, де було якесь м'ясо на паличці.- Вчишся! А тепер їсти.- простягнув малій снек.
-Ага!- та схопила смаколик і одразу здійснила укус.