Нарешті, лишилося декілька незначних етапів, деталей і шлях у Рай Дияволу відкритий.

-Інші компоненти лишились у ботів.- Ремас відхилився від екрану й, перекрутившись лицем до дверей, накинув каптур.- Алісо, стулись! Елайзо, посидь тут!
-Знову?- акронімка перевела свої здорові оченятка на друга.
-Та... А знаєш що?
-Що?
-Ходім зі мною!- чорт простягнув долоню малій і вони ринули до дверей - ті автоматично відчинились: на вході стояв дроїд, що тримав ствол перед очима здоровили.

Пекельний одразу ж вистрілив камінням зі свого обличчя у незнайомця з таким імпульсом, що його самого відштовхнуло і він ледь не впав.

-Цікаво... Це звідти...- Ремас коментував ситуацію, схилившись над "трупом".- Можливо, на вулиці нас чекає ще натовп таких самих мародерів. Елайзо!
-Так?!
-Тримай праву руку напоготові!
-Слухаюсь!- дівчинка приготувала бахкалку до пострілу і попрямувала, навипередки старшому напарнику, нагору.
-Ха!- дівча вискочило зі входу, подавши тіло погрожуюче вперед.- Попались!

На колишній галявині стояв одинокий дроїд, чиї очі мали світитися червоним проте цю особливість, після візиту Ремаса, втратили всі подібні моделі, схоже.

-Елайзо, стоп!- здоровило раптово зупинив подругу.- Він ніби... боїться.- каменюка підійшов до напарника мерця, що поступово відходив від нападника, тримтливо тицяючи в того дулом своєї зброї.- Очі не світяться червоним.- титан простягнув руку, ніби намагаючись щось схопити, до Елайзи.- Дай мені екрана!
-Ось!- Ремас акуратно, широким розмахом, підвів планшет до свого торсу, аби його новий співрозмовник бачив що відбувається, увімкнув.
-Розряджено, чорт!- повільно повернув супутниці.- Ходімо: зарядимо хоч.

Друзі зійшли по сходах, Ремас одразу підключив планшет до зарядного; бот, що прихвостився за ними, знайшов на столі ручку з резиновим наконечником у вигляді смайлика: розглядає нову річ.

-Гаразд, ходімо!- здоровило відступився від пристрою, що, нині, заряджався, і вирушив у двері.- Елайзо, поквапся!- кам'яний таємничо роззернувся, поглядаючи на дроїда, який щойно відлип від смайла.

Спокійною ходою герої дійшли внутрішнього виходу, коли Ремас вказав на вішалку з плащами у кімнаті поруч. Дроїд спочатку не допетрав, але потім підібрав собі наряд за розміром.

-Доречі, непогано було б віднайти нового плаща, бо мої розміри закінчились.
-А вони взагалі могли тут бути?- спитало дівча, кліпаючи оченятками знизу.
-Я ж носив один.
-Хм... А й справді!
-Ні, ячейки поцвіли. Хоча... Тканина термостійка.- здоровило натягнув одіж і вона вся закипіла, обсохла й полиняла клубками грибної маси, перемішаної з мохом.- Ходімте!- трійця вирушила в дорогу.

Врешті, знайома червона лінія.

-Елайзо, йдеш зі мною. А ти...- Ремас замислився.- Обшукай що тут є.

Дроїд стояв, просто дивився.

-Зрозуміло...- кам'яний випростав руку догори і з-під завалів вийнялись трупи вбитих ним роботів, після чого попадали і їх щитки на грудях потужливо відкрились, оголивши порти для прямого підключення.- Знайди мову.- новачок із туманним розумінням почав працювати.

Ракета завдала непоганого удару по цій багатоцільовій базі: дроїдам, що пішли заздалегідь, дуже пощастило. Впиріщив дощ. Над головами членів команди з опікою почали з'являтися каптури. Диявол став походжати по уламках і помітив знайомі плавлені двері в уцілілій частині цього експонату.

-Десь тут має бути цей фіксатор...- рогач поліз розгрібати уламки, проте на мить перевів погляд на дроїда – той робив щось підозріле, тому здоровань продовжив спостерігати за тим, як бляшанка відчиняє панель у якійсь невеличкій забудові, та натискає декілька кніпочок, опісля чого лунає звук руху механічних суглобів і з кришки цієї самої забудови сиплеться побита цегла й застаріла пилюка.- Що це?!- Ремас наблизився до залізного товариша, із питально простягнутою рукою, на що той закляк.

Дві секунди потому з-за стіни вилупилась чимала гармата. Вона споглядала, спустошений землянистий простір, суворо відрізаний від безкраїх небес, несучи йому небезпеку самим лише своїм існуванням.

-Який молодець! Хочеш нас повбивати?- дроїд намагався аналізувати мову Ремаса, проте міг орієнтуватися лише на його грізний тон голосу, тому завмер, намагаючись відгородитися руками від загрози.- Чого ти? Стріляй! Давай! Розверни цю штуку на мене! Нумо!- дроїд кинувся у бік, де стояло дівча, але одразу ж упав втратив ногу від твердого змаху мечем Диявола, впавши на розсипчатий ґрунт перемішаний з уламками.

Чіпляючись за останні робочі частинки свого механізму, залізний намагався попросити допомоги у дитини, благально простягуючи руки, але раптово його корпус продірявив камінчик який подарував йому Ремас.

-Наволоч.- Елайза шоковано витріщилася на труп.- Ти ціла?- дівчинка перевела погляд на короля Пекла, не змінюючи вираз обличчя.
-...
-Елайзо! Він тобі не нашкодив?
-Н... н-ні...
-Гаразд.- рогач накинув каптура.- Стій тут, а я піду по утримувачі.- Ремас підкинув камінець, мов монетку, проте дівчинка не зловила.

Сонце стало потихеньку висвітлювати свої промінчики з-за хмар, осяюючи цими струменями фотонів металеві пластини мертвого дроїда.

-Пресвяті! Архангели... Навіть не можу вигадати каламбур про це...- здоровань похмуро повернувся.- Навіщо йому квіточка?- Ремас бездушно дивився на бляшанку.
-Ну... Нас вчили проводжати так, поки ми не потрапили в чорне.

Голем застовпичив. Згодом його очі перевелись на поля. Він бігав очима по обрію, а потім здійняв руку і десь там, разом з нею, вирвався шмат землі, тоді ж він повів його на себе і зірвав з нього ромашку, поклавши її в руку мертвого. Ремас мовчки здійнявся та повернув шматок землі, трави й коріння на місце.

-Ходімо.- Ремас відвернувся від подруги, роблячи крок, проте спинився: перед командою, на якійсь залізній груді, повисла чорна (із червоними плямами) невеличка ящірка у плащі. Вона вчепилася хвостом за верхівку і сперлася задніми лапами трохи нижче.

Камінь витріщався так довго, як йому дозволяла його терплячка, тож простояв він там так близько двох секунд і пішов повз ящірки. Проходячи поруч, разом із металевим «цок», чортяка помітив, що каптур зник із його темної голови – ящур безпардонно зірвав його. Разом із таємничим поглядом Ремаса, за перше місце у наповненні атмосфери боровся помірно гучний свист, що нагадував звук заряджання потужної зброї. Здоровань підозрював через плече тварину, яка, в свою чергу, викинула к бісовій матері сріблястий плащ велета, та прудко забігла на верхівку гармати, перекинувши її зміщеним центром ваги. Побачивши агресивну дію, голем раптово затулив собою дівча, і одразу ж отримав заряджений постріл прямо в грудину й знерухомився, пустивши чергову петлю з місця влучання у себе. Цього разу вогненний дракон був настільки значущим, що навколо поля битви осів туман, який помірно заливався дощовими краплями.

-Ну що, Азазелю: як твої навколо людські справи?
-Та все класно! Я перескував Кракена, задля досліджень.
-Ого, оце будні!
-А ти, експериментаторе, готовий жерти наслідки?
-Звісно! Треба бути обережнішим зі своїми прокляттями. То...
-Хто перший до зірки!

-Ні!!!- отямившись, здоровило ледь не взірвався, але його щось тримало, не даючи зробити ані руху.- Де... мої роги?- у намаганнях якось відчути чи побачити свої талісмани велет запримітив дзеркальце, яке було вичещено до найменшої пилинки, та знаходилось у конструкції великої три-палої залізної руки.

Щось його дуже сильно у собі налякало: настільки, що аж занурило у найглибші роздуми. Його сяючі очі приворожились до невеликого монітору, що відтворював те саме, яке демон побачив у дзеркалі. Воно вирувало, запалювалось, вибухноло і стало білою сферою. Ящурові за апаратурою це не сподобалося, і він натис якусь кніпку у себе на клавіатурі, що миттю змусило руку раптово розкритися й швидко поставити свої пальці навколо знеможеного, знерухомленого рогатого чогось. Уся конструкція завібрувала, видаючи виснажливі звуки, й розкрила усе нутро здорованя.

-Що... Чому? Що це за відчуття?

Аби продовжити страждання, рука почала висмоктувати увесь внутрішній темний світ пацієнта. Перед понівеченим обличчям виникли вогненні символи.

-Диявольскі символи? Паймон тут?!- деякі усвідомлення наскільки осяяли безсилого, що йому не знадобилося жодного прокляття чи річі, щоб вибратися, підірвавши усе.

Він кабанчиком вилетів із приміщення, але втратив ноги, з'ївши дебелу кількість піску.

-Щм... таке? Шому ноги, пхе-пхе, відмовляють?- демон повернув голову за спину, піднявши ноги нижче коліна і побачив зарево.- Щ-що?- раптово замарений відчув вагу усього каміння, що лежало на ньому, а коли звівся над грудою чорної гальки, то вдивлявся у свої сяйливі долоні, намагаючись зрозуміти, наскільки сильно все змінилось, проте його увагу відволікло дещо незнайоме.

За кілька кроків від нього стояла міцна постать, промовляючи якісь слова. Вогонь повільно відвернув голову від рук, спрямувавши його на ціль.

-Прибігла, як тільки почула вибух, бо це ти так робиш завжди.
-Хто... я?- його очі були сповнені безвиході, хвилювання, страху й незнання.
-Щось сталося, Ремасе?
-Ремасе?- зірка повернулась до рук й до купи каміння.- Елайзо?- вогненні долоні стислись.
-Нарешті! Нам треба вшиватися звідси!- мала зробила змикаючий рух руками та здійнялася буря, що миттю зімкнула оболонку яскравої особистості на ній.- Гайда!

Проте Ремас стояв. Він про щось думав: наче завис!

-Ти так виросла, моя дівчинко! Мої роги на місці?
-Так, тільки з ними  щось не те...

Здоровило намацав загнуті назад роги. Переконався, тоді спробував відламати їх, – але не вийшло, бо церемонію перервав імпульс гармати.

-Що?- велет кинув оком за спину, а тоді на малу.- Пентаграму мені в... церкву – що відбувається?
-Звідки мені знати? Я тільки-но на звук вибуху прибігла.

Між співрозмовниками вдруге промайнув гравітаційний постріл.

-Ходімо!- Ремас рушив, мимохідь мацаючи руками шию та намагаючись дотягнутися до спини.- Де вона?- здоровило, застовпичив і розвернувся із криком.- Де моя наки...- розтягнутий звук [и] миттєво перетворився на смертельно пекучий промінь, що знищив кілька будівель та зрізав вежу, яка не змогла встояти, розтрощивши кілька будиночків під собою.- Я підірву кожен камінчик, та знайду її!- лицьова сторона броні впала, мов кришка саркофагу: з кам'яної мушлі прожогом шугнув згусток світла.

Тіло миттю випалило діру в одному з будинків, але отримало гравітаційним зарядом прямісінько в груди, що змусило його перекинутись через голову на шаленій швидкості кілька разів. Знеможений, та все ще лютий, Ремас підняв голову щоб підвестись, проте його увагу привернула споруда, що опинилась прямісінько у нього перед "носом": пам'ятник у вигляді рогатої ящірки що здіймає перед собою жменю якихось комах, а іншою спирається на окрему від скульптури гармату. Одразу й не допетраєш, що саме передає пам'ятник, хоча вогненного це й не хвилює. Його хвилює інше: накидка яка прикрашає гордовиту істоту. Це пам'ятник їй... Тій малій істоті, яку нещадно загарбав до свого царства Диявол. Вона тут... герой. Ремас вбив того, на кого всі покладалися, того, кого всі любили. Вогник калічно звівся навколішки і потягнувся до кам'яного рога, щоби залишити частину своєї гордості тут, проте зрозумів що ріг кам'яний залишився біля Елайзи, але ж на голові в нього все ще були інші нарости: цієї миті голова велетня ледь не вибухнула, проте він стримав це. Велет впевнено став на ноги, та підняв руки догори; зробив оберт та вигледів оком кільце ящірок із зарядженими гарматами, що оточили його. Далі обережно опустив правицю, показавши зріст тої кого шукав, потім обома руками каптур і лівицею напрям де вона, й підвів руку біля себе, далі зчепив руки і показав, як іде повз пам'ятника, коли отримав потужний електромагнінтий імпульс у баняк, що відкинув казкаря Бо зна куди. Заспокоївши всі негаразди у своїй макітрі, лежачий нарешті насмілився розплющити очі. Над ним нависли величезні скляні очі, які порожньо спостерігали за його ногами. Вогненний почав поволі закидувати голову аж доки не став на гордовиті нові роги трохи зігнувшись у місток і побачив залізного велетня напівзакопаного у пісок із продірявленим чимось масивним з двійко десятків разів каркасом та великим металевим оголеним серцем. Тоді він знесилено повернувся у повністю лежаче положення, і схилив голову, щоб поглянути вперед і побачив демонічну тінь що навприсядки зсипала пісок з гостропалої ручиськи.

-Хто ти?- відповіді параліч не почув.

Припустивши, що це галюцинація, адже свєю магнітною силою каменюка не відчував цю особу, він впав на потилицю.

-Чому так багато дірок?

Філософську мовчанку потому, двигун величезного сталевого тіла ринув ліниво обертатись.

-Тому що багато хто відмовляється приймати дійсність.- роботичним басом пролунав голос заліза.
-Звучить самовпевнено...- відповів Ремас, переконуючись що незнайомець зник.
-Цілком можливо.- дещо зі сміхом відреагував велет.
-Е-ах...- Диявол знову увалився на пісок, видавши старече скиглення, своїм баняком.- Елайза.
-Це твоє ім'я?- запитав динамік гостя.
-Ні. Моє – Ремас.- відповів той.
-Хо, і що ж сталося, Ремасе?- із загадкою запитав механічний співбесідник.
-Ну... Мене вигнали істоти... чийого лідера я прикінчив.- обтяжливо відповів зоряний воїн.
-А до того?- несподівано промовив робот.
-До чого?- перепитав Ремас.
-До вбивства істоти.- пояснив велетень.
-А... Камінь вибухнув... і знищив усю мою реальність.
-Яку це реальність?- поцікавилась бляшанка.
-У якій я жив від народження.- відрізав овоч.
-А це – не реальний світ?- дещо задумливо випалив сторож.
-Не мій.- похапки сказав вогник, роблячи розминальні рухи.
-То що ти з цим робитимеш?
-...- нарешті лежачий почав здійматися на ноги.- Поверну своє.
-А з цим що?- раптово підколупався робот.
-Грець!- дещо люто вигукнув Диявол продовжуючи віддалятися від співрозмовника.
-А як же це життя? Пожертвуєш цілим світом?- вирішив наступати гігант.
-Слухай, брухте,- клятий грізно попрямував до філософа.- не наживай собі ворогів – второпав?!- Ремас здійняв голову, щоб загрозливо дивитися у згасаючі очі того, хто завважав себе надто мудрим.
-Ти так і не відповів на...
-Пожертвую!- щодуху вигарлався пекельний.
-І навіть нею?- Диявол спочатку не зрозумів, проте згодом озирнувся: неподалік до нього йшла загублена Елайза, що ледь перебирала ніжками, проте йшла до друга, з яким завжди спокійніше.

Ремас стояв непорушно, доки його лівиця вкрилася невеличкими петлями, потім він розвернувся, добряче замахнувся і пробив наскрізну дірку в каркасі огидної залізяки. Двигун припинив крутитися.

-Ходімо, дівчинко моя!- махнула зірка.
-Понеси мене!- попросила зірочка.