Наступного ранку Ремас прокинувся з думкою про те, що відбувалося з Елайзою увесь цей час. У коридорі почувся металевий стукіт об прути з кліток.

-Вставай, бісеня!- крикнув бадьоро акронім.
-Так, так!- рогатий повільно перейшов у сидяче положення.
-А ну, швидко! Це ж не ти, часом, син самого Диявола?- від цих слів всі, хто знаходились в камерах затихли.
-Я і є Дияволом, нині!- а від цих здійнявся хор свистів, шепотіння й викриків.
-Тихо!- Геральд стулив усім роти.

В коридорі, справді, стало тихо. Ремас повільно підвівся:

-Я слухаю!- з пафосом повідомив Диявол.
-Годі випендрюватися! Ходімо... Ди-я-вол!- обличчя дворецького, на мить, виразило злість і насмішку.

Велет підвівся і, мовчки, став крокувати за акронімом, у супроводі чужих поглядів. На виході Геральд зупинився, розвернувся й витягнув руку вперед та повільно підтягнув її до себе, змінивши положення пальців- відчинив клітки.

-На арену!- прозвучав наказ.

Всі утримувані миттю вибігли юрмою і почимчикували вслід за хазяїном. Учасників змагання розділили по двох загонах, що стояли обабіч круглої арени. Ворота вже почали зачиняти, як Геральд раптом здригнувся:

-Ні, ні, ні! В один загін Диявола, а в другий всіх інших!

Ремас стояв, як укопаний, поки слуги покірно переводили рабів. Взагалі, там було багато дивних типів: м'язистий хлопець у татуюваннях і з якимись мерзотними трубками усюди, дуже висока антропоморфна ящірка, обвішана зброєю, яка носить плащ з капелюхом, жінка, так само обвішана різними бойовими прибамбасами і вишенька на торті - дроїд невідомої моделі, фірми й дати випуску, який постійно сидів у кутку, подалі від всіх, смикаючись ніби у нього психічний розлад. Цей тип був найбільш таємничим і моторошним, та, загалом, з усіх Ремаса лякав лише він.

-Почнімо ж битву!- Геральд пафосно виніс думку зі свого, такого ж пафосного, трону, блиснувши кільцем на пальці.

Ворота відчинились - на порозі одних стояв сам Диявол, а на порозі інших хлопець, що, очевидно, сподівався на те, що рогатого вб'ють ще до його черги: не надто довге розпатлане біле волосся, худе, ледь накачане, тіло, що все трусилося. Він не мав зброї і стояв стовпом, поки Ремас повільно крокував до нього.

-Хазяїне!- боєць раптом заговорив.- Чому ми маємо битися з Дияволом, доки ви сидітимете у зручному кріслі? Ви що боїтеся?
-Що ти вже від мене хочеш?- акронім не міг стерпіти, очікуючи битви.
-Хочу, щоб ви теж билися з цим... цим... цим...- боягуз не хотів дратувати супротивника і, в той же час, не міг підібрати коректного слова.
-Ха! І що ти мені за це даси?- розсміявся тиран.
-Покірно виконаю будь-яке ваше бажання!- малий поставив мат ліні (чи страху) Геральда.
-Ну що ж... Я згоден!

У повітрі висіла напруга, всі затамували подих, коли акронім встав і прохрускотів пальцями. Хазяїн зістрибнув із трибун і вказав винуватцю на ворота. Всі розуміли, що сподівання хлопця полягали на те, що майже міфічний Диявол - король Пекла, зможе здолати надсильного тирана.

-Щоб було цікавіше, я розповім тобі про батька, якщо виграєш, звісно.- Геральд розтягнув усмішку і став у бойову стійку.
-Згода!- Ремас приєднався.

Вони гордовито дивились один одному у вічі, очікуючи ворожого знаку, що означав би напад.

-Ти перший!- акронім показав, запрошуючий, жест рукою, яка знаходилась ближче, відносно супротивника.
-Як скажеш!- Ремас розігнався для удару, діставши меч.
-Не сміши!- Геральд приготувався до атаки ворога.

Кам'яний активно наближався до свого екс-лакея, але, в останній момент, він пустив у напад каміння з переднього корпусу своєї броні.

-Вже цікавіше!- кулаки рабовласника загорілись.

Кам'яний образ Ремаса замахнувся мечем, на високій швидкості, та досвідченому акроніму це було, що пальцем об палець вдарити. Різкий мах рукою - і атака супротивника марна. Каміння розсипалось біля ніг Геральда. Але, не все було так просто: за одним летючим камінням знаходилось інше і вже замахнулось для удару. Цього разу боєць теж встиг відбитись, та за купами каміння миттєво з'явився вогненний образ із бойовою сокирою. Ремас підстрибнув, роблячи оберт в повітрі, і хотів вдарити супротивника у спину. Акронім спробував поворухнутись, але його ноги вже тримали дві перші, наче відбиті, атаки. Дияволу, все ж, вдалось: сокира вп'ялась у спину Геральда, а той нічого не міг зробити.

-А оце ти даремно!- тихо пригрозив поранений, терплячи біль.
-Подивимось!- вигукнув "домінант".

Ремас вже стояв на ногах, тому мав шанс завдати останнього удару, що і зробив: рогатий прокрутив на сокирі свого супротивника і кинув обох у інший бік арени. Хотів, було, одягнути свої обладунки, та їх не було на місці.

-Що, бляха?- Диявол виразив своє нерозуміння того, що відбувалося.
-Я ж казав!- всміхнувся йому похилений Геральд.

Акронім стояв, тримаючись за ручку сокири, а навколо лівітувало каміння його ворога. Якимсь чином, володар відламав сокиру таким чином, що її кінчик залишився у рані, а все інше він розбив на друзки.

Ну, що?- каміння навколо Геральда стало кружляти швидше.- Тепер моя черга!

Акронім прохрускотів пальцями й почав крокувати до шокованого Ремаса. Той стояв у ступорі, доки не здогадався задсідити вогняну кулю у пику ворогу - ту розвіяв швидкий потік повітря, разом з колишньою бронею Диявола, відкинувши його на півтора метри. У такому становищі зоряного хлопчика охопив страх і той почав відповзати назад, намагаючись підвестись. В цей же час на руку Геральда позлітатися камінці, утворюючи рукавицю. Жахливий акронім був так близько, доки Ремас безпомічно не міг нічого вдіяти. Ворог відтягнув руку для удару і бах! У купі пилюки виднілося два силуети: удар Геральда було заблоковано, а рука вогняного знаходилась біля, скорченого від болі у животі, акроніма. Всі не могли втриматися від радощів, та Ремас такого, чомусь, не виражав: друга рука ключника знаходилась на животі супротивника і здавалось: що тут такого?- але це, все ж таки, акронім. Вмить, увесь Геральд загорівся тим самим вогнем, що й його опонент. По всій арені розлився зловісний сміх, акронім витягнув спину:

-Ось ти і попався!

У лівій долоні лакея з'явилася вогняна куля, яскравіша за кулю його супротивника. Тепер була Ремасова черга тікати, але його ноги затримали у такий самий спосіб, як і Геральда.

-Ти мене дуже розізлив! Дуже!- боєць вищирив свої зуби у момент злості.

Він з розмаху впиріщив кулею ворогу аперкот, так, що той полетів з арени. Як тільки вигнанець зник з поля зору,- весь захист Геральда моментально обвалився, а руки і спина - обвисли. На арені стояла неможлива тиша, ніби оголосили хвилину мовчання: всі мали зажурений вигляд і тільки акронім розтягнув задоволену усмішку.

-Приберіть тут усе!- переможець пошкандибав у свої хороми.
-Цікаво, як там Елайза?- міркував переможений, летючи як найдалі від того жорстокого місця.