-Куди летіти?
-Твоє завдання заключається в тому, щоб просто облетіти периметр, але ти, все ж, не можеш навіть цього виконати, "Р.О.666".
-Все, не бурчи!- гаркнув кам'яний.

За хвилини три, Ремас пролетів усюди, де міг... Майже. Залишилася лише одна територія, помічена червоним. Там ходило багато роботів зі зброєю. Диявол знав, що це погана ідея, але він все ж безсмертний... Майже. Щойно він потрапив у червону зону - Ремас вліз під приціл гігантської лазерної ППО гармати.

-Бляха, знову!- крикнув рогатий, вже падаючи з підбитого глайдера.

В падінні кам'яний велет не виявляв нічого, крім злості та розчарування. Він чекав на безболісне, проте різке і закручене падіння. Він не намагався якось викручуватися, або що. Та й не хотів; завданням велетня було якомога швидше приземлитися, побитися, перемогти, взяти глайдер і звалити подалі. Нарешті, туша впала на бетон, що добряче пошкодило його. Ремас підвівся, наче похитуючись від похмілля; до Диявола, поволі, зійшлися роботи-охоронці, тримаючи футуристичні стволи.

-Я з миром, хлопці!- Рогатий виставив руки догори.- Святі сатанисти! Що з моєю рукою?- рука, як й інші праві частини тіла Ремаса були оголеними і віддавали зоряним теплом.- Це ваша гармата зробила? А поділетеся такою?

Диявол, нарешті, почав відходити від не природнього, для нього, дизорієнтування. Охоронці розізлилися ще більше і точно нікуди не хотіли відходити. Точний погляд дроїдів сверлив Ремасу лоба і це його дратувало.

-Зрозуміло... Хочете по пиці? Окей!- Боєць ефектно дістав свого меча і став у бойову позу.

Ремасу, вже не вперше, доводиться перевіряти факт свого безсмертя, тому він приймає виклики так бездумно. Єдине, що могло його знищити це гармата, яка колись стояла у преміщенні фонду. Але це єдине, що його хвилювало (так, у минулому часі). Без цієї пекельної машини йому нічого боятися, тому наш нечистивий так сміливо йде на, здавалося, смертельно небезпечні рішення. Роботи збиралися стріляти, Ремас - різати, та все було не так просто. Зі скупчення дроїдів вилетіла граната, від якої Диявол швидко ухилився і встиг розігнатися, для удару. Проте, щось потягнуло рогатого назад і дуже, дуже сильно налякало. Яким би сильним не було тяжіння, рогатий все одно міг йому протистояти. Але ще дві гранати все ж зробили своє і велетень присмоктався до землі. Він не міг рухатися і говорити, що його лякало. Звідки ця "імперія" взяла такі потужні технології? Це питання мучило Ремаса, аж до того моменту, як його завезли в камеру на двох.

-Ти?!- несподівано вигукнув рогатий.
-Я!- відповів вогненний рогатий демон.
-Святіть мене десятеро! Ще цього мені не вистачало!- розлютився Диявол.
-Згоден!
-Так, все!- заповнив паузу кам'яний.- Давай думати, як нам звідси вибратися!- Ремас сів у позу статуї мислителя і почав важливий процес травлення інформації.
-Ну давай!
-Ти ж надшвидкий, так?
-Угу! Але на мені блокатор і на тобі, частково.

На кінцівках Деявола, справді, були браслети, але не працювали.

-Я ж можу зламати твій блокатор! Відколи штучний інтелект такий тупий, що саде двох небезпечних, у купі, злочинців в одну камеру?- задумався той.
-А тобі важливо? Звільняй!- демон повернувся спиною.
-Він у вогні?
-Схоже на те.
-Ну що ж, доведеться...- невпевнено промовив кам'яний.

Рука Ремаса успішно пройшла крізь вогонь і вмить повернулася назад з деталями блокатора. Моментально звільнений залився істеричним сміхом.

-Наївний, бла, бла, бла...
-Наївний! Стоп, що? Ти знав?
-Так!
-Тоді навіщо?

Ремас вказав на дроїда, що вже націлив свою валину на злодія.

-Рятуй сраку!- тихо, з ноткою веселощів, промовив велетень, створивши комедійний ефект.
-Я тебе ненавиджу!- відповів вогненний демон, підстрибуючи у бойовій позі.

Єдина фішка цього чувака була у його швидкості, подібній до кулі. Але в прискоренні він бачить усе в нормальному темпі, тому не перебуває в цьому стані довго, аби орієнтуватися. Тому треба було мислити швидко, що він робив не далеко від ідеалу. Самий швидкий бігун на планеті розігнався у роботичного нападника, через що той розлетівся на комплектуючі.

-Прикрий мене!- насміхався Ремас.

Раптом, у блоці стало тихо. Рогатий крокував безшумно, щоб його не спіймали; з коридору вивели втікача, якого тримали п'ять невеликих гравітаційних тягачів: для голови, рук і ніг.

-Р.О.666, ти лайно-о-о-о-о-о!- верхній і нижній тягачі посилились, розтягуючи демона і спричиняючи йому біль.
-Дякую, Астмо, я знаю!- Ремас помахав тому ручкою.- А тепер, пора валити звідси-и-и-и!- Диявола знову потягло назад і, разом з тим, паралізувало.

Кам'яний впав доволі невдало: обличчям донизу. Через це, коли його переносили, він скрутився навколо притягувальних гранат так, що вперся лицем в ноги. Нарешті рогатий міг рухатись, але тільки у межах одиночної камери. Темрява застелала усе навколо: наближалася ніч (просто світло у комплексі вимкнули). Ремас присів у кутку і заплющив очі, імітуючи сон, його очі згасли у пітьмі. Наступного дня по велетня, після цілого ранку страждань, прийшов хтось таємничий. Насправді це був якийсь рабовласник, що просто вирішив прикупити раба або кілька рабів. Він йшов по коридору, промовляючи: "Ні! Ні! Ні! Так!"

Ремас розплющив очі, щоб подивитись на того щасливчика: зіниці незнайомця витріщались на нього.

-Пентаграму мені в сраку!- радості Диявола не було меж.

Як би кам'яний не радів, він все-одно раб і везли його в наручниках та тих самих браслетах. Навпроти нього сидів рабовласник і охоронець (інший був поза транспортом: спостерігав за зовнішніми небезпеками). Раб і його новий хазяїн вдивлялись один в одного протягом хвилини, доки другий не заговорив.

-Як тебе звати?
-Ремас.
-Хм... Цікаво. Що ти за істота?
-Не знаю.
-Як не знаєш?
-Отак, не знаю!
-А є хтось схожий на тебе?- купець дістав ручку і записник.
-Мабуть, але я ніколи не зустрічав.
-Це, мабуть, сумно.- хазяїн спробував зобразити понурення.
-Та не надто.- розслабився кам'яний.
-А звідки ти, Ремасе?
-Батько мені розповідав, що я зліплений з вулкану і заклинань.
-Тобто?
-Він наклав закляття на вулкан і ось я.
-Цікавенько...- купець продовжував черкати ручкою на папері.- А ким був твій батько?- несподівано запитав той.
-Давайте пропустимо цю тему!- наполягнув Диявол.
-Як бажаєш!- вчений зховав записник.

Нарешті, машина зупинилася, а двері розчинилися. Ремаса швидко викинули з машини і повели до антиутопічної бази. Його завели у темну кімнату.

-Ну що ж...- у світлому пройомі дверей з'явилася антропоморфна тінь.
-Батько?
-Аха-ха-хах! Ні!- невідомий розпалив цікавість.
-А хто ж тоді?- поцікавився король пекла.
-Зараз покажу.

Чоловік почав робити хаотичні повільні рухи і його руки загорілись: це був акронім одягнутий у костюм давнього барона (навіть трикутний капелюшок мався). Його обличчя виглядало інтригуюче і прикрашалось широкою іронічною усмішкою, на відміну від здивованого Ремаса, чиє обличчя виглядало максимально бездарно у цей момент.

-Г...Г... Геральд?
-А-ха-ха-ха-х, нарешті!- загасив вогонь.
-А де ж... Мій вітець?
-Про це потім. За мною!- акронім махнув рукою.

Ремас миттєво підскочив і поплівся за лакеєм. Ах, так... Геральд був ключником Диявола і мав з рогатим непогані стосунки. Він докорінний гурман, любитель літератури і взагалі мистецтва, знає багато мов (якщо не всі), а також має високі інтелектуальні здібності. Його образ було помітно навіть у тому, як він вів свого екс-власника: ідеально рівна спина, ліва рука ховається десь за ним, інша- елегантно тримає магічний згусток вогню. Ці двоє пройшли під широкою круглою завісою і потрапили у коридор з камерами в усіх боках. У приміщенні здійнявся рівень шуму.

-Тихо!- Геральд здійняв руку, через що рукав упав донизу, і вдарив нею об землю, після чого вогонь, на мить, розійшовся усим коридором.

Навколо заграла тиша. Акронім продовжив йти, наче нічого не сталось і в кінці довжелезного коридору несподівано спинився біля невеличкої кімнатки.

-Ось твоє житло.- той вказав вільною рукою.
-Дякую!
-Немає за що! Житель цієї камери недавно помер, тому насолоджуйся поки сам живий!- розсміявся ключник.
-Так ти скажеш мені, де мій батько?- докірнув син Диявола.
-Завтра.- кинув Ремасу через плече.
-Завтра...- понурився кам'яний.