-А це що?
-Краще не чіпай!- Ремас перестрахував дівчинку від якоїсь комахи.

Нові поля швидко наповнились живністю, проте клімат вбиває рослинність – трава в'яне і, місцями, навіть великими плямами, видно мертві листочки. На окраїні міста стоїть завод зброї "Джоанна": охоронці розповіли дещо темному зранку. Сто метрів лишилося, аби дійти до виробництва ріжучого та колячого приладдя, а також деяких вогнепальних пушок.

-Елайзо, постій тут!- роги Диявола зігнулись, і він натягнув каптур.
-Гаразд!- мала сіла у позу лотоса, руки на траву та прикрила очі.

"Зрозуміла, що потрібне джерело"- подумав Ремас і вирушив до Джоани. На вході спить здоровезна чотириока ящірка. Її ніс задригався, очі відкрилися, а лапи здійняли тушу на два метри висоти.

-Мені просто дещо взяти!- звернулась постать у білому, із сажею та дірами, плащі до когось усередині.

Із темряви пролунав свист і ящірка "зірвалась з ланцюга" кинувшись на Ремаса – той раптово витягнув руку, так, щоб рептилія її вкусила: і так і сталося.

-Я по і-ізолятор.
-Тим більше!- знову свист і тварюка, витягнувши ноги на ще чеверть метра, почала намагатися відірвати руку.
-Зрозуміло... Я попросив.- він пробив, зсередини, менші очі плазуну – той зашипів і збуксував.
-Та що ж ти...
-Я нормально попросив! Нормально, попросив!
-Та хто ж ти такий, щоб я отак просто тобі віддав одну з самих дорогих технологій?
-Хм... Я – син Деявола!- Ремас дістав щось мале і металічне, вистрілив ним у голову охоронцю.- Невелика жертва, заради миру, гадаю.- вбивця пройшов повз кулону із написом "Джоана".

Недовге походжання коридорами закінчилось у лівій частині усієї будівлі.

Нарешті!- перед рогатим стояв прилад, в який було вмонтовано його "підкову".

Звичайно вирвав механізм, разом з дротами й камінням потягнув у слід за собою. На полі було зовсім не тихо: трава невтомно шелестіла, при чому, без усілякого вітру – нею керувала Елайза. Дівчинка медитувала на траві, концентруючи усю свою увагу убік магії. Ремас зупинився за десяток метрів від подруги і зняв каптура. Так простояв він хвилини зо дві, а тоді промовив:

-Непогано! Схоже, треба тобі вже переходити на наступний рівень.- ці слова викликали посмішку у чарівниці.
-Так! Я сильна!
-Щебпак!- кам'яний зробив діагональний замах рукою до свого лиця.
-Ого!- дівчинка, нарешті, розплющила очі: ззаду її друга лівітував корпус з іржавим дном і напівкруглим і
механізмом усередині.
-Ага. Пішли! Треба його віднести.- Диявол повернувся на сто вісімдесят і почав йти, але потім спинився.- Молодець!
-Хи-ги!- дівчинка підбігла до вчителя.
-Ходімо у сховок – там розберемося.- Ремас присів.- Застрибуй!- дівчинка кинулась на шию здорованю.

Після недовгого походжання по полях напівсухої трави, прокляті, нарешті, дісталися знайомого бункероподібного місця: трава, трава і, ще раз, трава. Ремас присів і його подружка зіскочила з горба, побігла, крутячись, мов дзиґа. Апарат став на землю, а темний дістав із себе меч: жеребець розпилився і рогатий зтрусив остачу з долоні.

-Дивись під ноги!- здоровило занурив пальці у землю й відкрив прохід у підземелля.- Наздоганяй! Так-так... Праворуч, ліворуч, уперед, двоє дверей... Праві чи ліві?
-Хто?- мала дивилася на друга здоровезними оченятками.
-Та две...- темний впав на коліна і з-під плаща з'явилася чергова вогненна петля, що проплавила двері наскрізь.- Аргх! Дідько!- петля почала зменшуватися, доки повністю не зникла.- Ххх! Чорт!- чорт підперся правою рукою, ледь-ледь утримуючи свою здорову тушу, аби та не звалилась на підлогу – йому не вдалося.

Кам'яне тіло прогуркотіло на поверхні під ним, тримаючи лівицю підігнутою під собою.

-Ремасе!- дівчинка почала метушливо оглядати друга й намагатися його розбудити, та він лежав непритомний.- Ремасе, вставай! Ремасе-е-е-е!
-Та все, все! Не гарчи!- права рука змінила положення на те, що підходило для опори.- Встаю.
-Ти спалив двері!
-Угу... Кху-кху!
-Ого! А тут багато всяких штук!- акронімка зазирнула поза двері.
-Так. Є таке...- рогач підвів очі, згодом розтуливши їх так, що і сови на глобусі позаздрили б: поза проходом знаходився невеличкий коридор із різними видами транспорту та зброї.

Однією з найбільших секцій по стриманню була секція із купою гравітаційних реле та вогнетривких щитів під назвою "Р.О.666". Галька, що вкривала велета, почала хаотично рухатись, в той час, як тіло було нерухомим.

-З-з... З-з-з... З-з-за щ-щоооооооо?!- Каміння розлетілось по кімнаті з неймовірною швидкістю, пробивши стіни, проте Елайзі пощастило: лише один камінчик зупинився перед нею і впав, поки Ремаса роздирали вогняні петлі, знищуючи приміщення.- Ааааааа!- зоряного просто роздерало від злості й відчаю: він горів, палав, підривався і винищував усе навколо.

Акронімка, тим часом встигла сховатись за стінкою, одягнувши каптур і обійнявши свої коліна.

-Я ж старався! Робив усе для них, витрачав себе! Я не жалів своїх сил, а вони мені не довіряли! Тваррррини!- після недовгої мовчанки, колапс ніби застиг у часі: його напіврозібране обличчя було направлене на стелю і ротовий отвір на ньому повільно змикався.- Хоча... Я лише робив неважку роботу перевізника, і сам був нестабільною бомбою, тож у них були всі підстави...- петлі зтягнулися, а локальний апокаліпсис призупинився.- Все-одно, треба було б це хочаб сховати.- пазелок наставив свою палаючу ручиську на свій відсік і підірвав його до бісової матері.- Як там відчиняються ці гаражні двері?
-А тут панель!- Елайза підкинула з-поза дверей.
-Угу!- здоровило наблизився, скинувши білий, підсмажений плащ.- Що там? Угу!- натиснув на кнопку- двері відчинились зі скреготом, потугою.

Гараж залило сонцем. Його проміння вселяло радість і надію, а особливо теперішньому Ремасу.

-А що це в тебе за накидка?- поцікавилась мала.
-Ця?- чорт вказав на мізерну коричневу накидку з оленячим черепом на спині.- Вона мені дісталась від одного друга, який познайомив мене з цим світом.
-Ого! А де він?
-Пішов.- здоровило зняв руку з дверної рами і рушив до агрегату.- Йому треба було додому.
-Шкода... Сподіваюсь, ви ще зустрінетесь.
-Я теж.- темний замовк і заніс пристрій у приміщення, підійшов до панелі та натис на клацінь, що примусило залізні двері зімкнутися.- Ходімо по наступну деталь!- темний розгріб стіл, діставши планшет.- І знову, вітаю...- екран засяяв.
-Так?
-Ні!
-Р.О.666?
-Покажи мені місце знаходження четвертого елементу машини.
-Виконую! За 30км звідси.
-Гаразд! Дякую!- кам'яний вклав ґаджет у якийсь портфель, знайдений в офісі на підлозі й простягнув той Елайзі.- Це твій. Будеш носити там усілякі свої речі.
-Той екранчик теж?
-Ага! Але за умови, що я також буду ним користуватись.
-Я згодна!- дівчинка розпростала руку перед собою і демонюга її потис.
-В такому разі – ходім!- проклята парочка кинулась на пошуки ще одного шматку приладдя.

Наступні дві години "подорожники" не сумували: дівчинка збирала лікувальні трави, підглядаючи їх у планшеті, а велет розміщав передавачі, аби мати доступ до систем фонду. Нарешті: пункт призначення! Обидва пекельних зупинились на місці, де трава зав'яла у вигляді здорової плями.

-Дай екранчик!- камінь відкрив долоню, не повертаючи голови.
-Ага! Ось!- мала долонька вмістила прямокутний апарат у велику долоню.

Детектив опустив очі униз, щось полистав, побігав по склу зіницями і зробив зле, далі – байдуже, обличчя.

-Знову лізти під землю!- геофоб на мить стулив очі, а тоді встромив кінцівку – у підґрунті щось раптово запілікало.- Елайзо, тіка...- здоровила викинуло угору здоровезною залізною рукою що миттєво з'явилась із землі.

Поки марафонка віддалялась від небезпеки, з-під земної поверхні вивільнився здоровезний робот. Залізяка оглядає оточення, а згори вниз, на неймовірній швидкості, на своє місце повертається чортівня: невеличка крапочка повільно збільшується, доки не стає велетенським рогачем, що приземляється на пику боту, відштовхнувшись від неї назад (із заднім сальто, як і належить). Механічний сторож вклався, проте не міг лежати: йому довелось передизлокувати свою тушу у попереднє положення, тож він підперся ручиськами, відштовхнувшись від землі і зиркнув на ремаса своїм круглим оком. З величкого робо-корпусу видався металевий стукіт і рух якихось механізмів.

-Треба розім'ятися.- Ремас стиснув усе своє каміння, що аж пісок посипався й дістав жеребця, тоді ж відколов від нього шматок та продірявив малого дрона, що вже розпочав ремонтувати невеличкий сенсор, чи то антенку, на довбешці кремезного солдата.- Без махлі!- кам'яний поводив пальцем.

На плечах, боках, ногах, голові електрочайника вивантажились бластерні гармати й навелись центровано до скупчення розпеченої гальки. Постріл – мечник відскочив. Ще декілька – ухилився. Один – відскочив. Ще декілька – відскочив, ухилився. Ремас починає щось у цьому розуміти, проте його відволікає залп із лазерних пострілів, що змушує того несамовито стрибати, виконуючи у польоті різні трюки. Якоїсь миті бойовий механізм змовк.

-Трясця! Влучив у рога!- чорт мацав відсутність невеликої кількості каміння на своїй голові.- Та навіщо мене так далеко відводити?..- однорогий перевів погляд на супротивника, з чийого відкритого корпусу вилупилась голівка бойової ракети.- А. Ну зрозуміло. Що ж... Або пан – або пропав!- ракета почала рух,– боєць теж.

Вони наступали один на одного, погрожуючи лишень своїм виглядом. Ближче, ближче... Ось! Ремас хотів обійти ракету, проте його перестеріг лазерний постріл, що змусило Диявола, пірнути й витягнутись позаду загрози. Кремезні руки вхопили корпус підривного механізму, котрий велет жбурнув у невідомому нікому, крім нього, напрямку.

-Чорт! Хотів вистрілити й підірвати мене!- кам'яний відчув діру на спині.- Ну що ж...- панові таємничості у руку прилетів, нещодавно викинутий, меч.- Танці!- темний направив свій меч на ворога, опустив і побіг у його сторону.- Хоч розімнуся...

Постріл – кидок вправо, два – підкат і перекид через голову, від поштовху. Залп відбив мечем, що півлеза відлетіло і... Ривок! Застрибнув боту на ліве плече. Пушка, направлена на Ремаса, почала стріляти, доки трюкач прокручувався на її дулі, аби стати позаду на плече. Тієї ж миті, як здоровило опинився на задньому флангу, він звернув увагу на писк, що поступово гучнішав – кинувся за гармату поруч і її миттю знесло, що вона відлетіла, а від ніжки лишився розпечений стержень.

-А ти і так вмієш?- Ремас покотився боком, тоді відштовхнувся й крутанув арабське сальто з притиснутим до ліктя розділеним мечем, розрубавши пушку навпіл – вибух. Темний відлетів, не очікуючи такого повороту, адже перша такого не робила... "Вона відлетіла!" - подумав постраждалий, розглядаючи праву сторону в польоті:"Від неї лишився лиш дим – вдуплив". В поле зору рогача вторгся шмат заліза, проте що це? Каменюка зрозумів, що це долоня супротивника, лише коли об неї вдарився і та миттєво стиснула його . Поза куполом почувся стукіт чогось габаритного об траву. Тоді виск, символізуючий підготовки його бластеру до вистрілу.

-Сволота!- полонений викручувався як міг, що дало свої плоди, як і належить: пальці трохи розігнулися і чорт, зконцетрувавши силу в кисті, шибанув нею собі під ноги, щоб розірвати шмат металу. Всередині передпліччя робота знаходилась ще одна велетенська пушка трикутної форми. Вмить, над здоровилом знесло усю долоню його патологічного вбивці.- Друга така сама, чи що?

Ремас з'їхав униз по дулу, мов по пожежній трубі, опинившись внизу передпліччя.

-Знову глухий кут!

Бот відкинув передпліччя правої руки, активувавши на ньому режим самознищення – через п'ять секунд те розірвалось на друзки.

-Плече, дегенерате!- вогненно-кам'яна гібридна мозаїка, вискочила зі спадаючого плеча бойового трактора і нанесла хірургічно точний удар у фару здорованя.- Є пробиття! Ідіот! Пора вже це кінчати.- Ремас застрибнув на бабахалку супротивника, що не розгубився і, з допомогою сенсорів, дізнався, що може знищити опонента.- Полетіли!- снаряд успішно випустили.- Вуху!- на висоті, на якій сила гравітації перемогла бійця, той повільно змінив позу, навмання викинувши меч і виставивши правий кулак перед собою. Мов комета, каменюка пролетіла крізь казанок свого супротивника – андроїд впав "намертво". Опісля десятисекундного очікування, очі Елайзи наповнила радість, адже зі спини залізяки вистрибнув її друг, здійнявши кубло пилу. До його рук повернувся жеребець.

-Є!- легким посміхом мовив той з мечем на плечі, продемонструвавши невеличкий акумулятор у своїй долоні.- Сховай! Тільки обережно, щоб не зламати!
-Угу!- акронімка сховала "реліквію" в сумку.

Двері до лабораторії знову відчинились. По приміщенню циклічно рознеслись стукіт каміння і тупіт крихітних ніжок: усюди якась дивна рідина, в той час як камінь мирно лежав у центрі, мов згусток застиглої магми.

-Трясця...