Знаєте, люди...

Псина

Знаєте, люди як Фенікси: Щоразу зі смутку відроджуються. І навіть як стояти проти всіх – Титани мов, з ними поборються. Знаєте, люди мов вічнії: Без зволікань ризикують усім, що є. І навіть химери космічнії – Для них неймовірно цікавеє. Знаєте, люди – це демони: Їдять одне-одного голодно, Бувають кресалом і кременем, Витераючи ноги мов об рядно. Знаєте, люди ще й змії є: Вбивають, лякаючись іншими, Щосили захищають від всіх своє, Хоч ці речі не є їм потрібними. Знаєте, люди є людяні: Вони мають плюси й недоліки. І ззовні коли немов льодяні, Всередині зрощують соняхи.

2023-11-07 22:57:14

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Псина

@Lexa T Kuro Спасибі, за мудрий) Просто мій досвід, дякую що читаєте)

Відповісти

2023-11-08 19:09:00

1

Морок Неферат

@Псина всі ми психи, друг

Відповісти

2024-07-13 22:53:03

2

Псина

@Морок Неферат на мою думку, це відносно: якщо сприймати людину з її точки зору, то це ми можемо бути психом і навпаки

Відповісти

2024-07-14 06:13:12

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тарантела (Вибір Редакції)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

43

33

8502

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11631