Знаєте, люди...
Знаєте, люди як Фенікси: Щоразу зі смутку відроджуються. І навіть як стояти проти всіх – Титани мов, з ними поборються. Знаєте, люди мов вічнії: Без зволікань ризикують усім, що є. І навіть химери космічнії – Для них неймовірно цікавеє. Знаєте, люди – це демони: Їдять одне-одного голодно, Бувають кресалом і кременем, Витераючи ноги мов об рядно. Знаєте, люди ще й змії є: Вбивають, лякаючись іншими, Щосили захищають від всіх своє, Хоч ці речі не є їм потрібними. Знаєте, люди є людяні: Вони мають плюси й недоліки. І ззовні коли немов льодяні, Всередині зрощують соняхи.
2023-11-07 22:57:14
4
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Псина
@Lexa T Kuro Спасибі, за мудрий) Просто мій досвід, дякую що читаєте)
Відповісти
2023-11-08 19:09:00
1
Морок Неферат
@Псина всі ми психи, друг
Відповісти
2024-07-13 22:53:03
2
Псина
@Морок Неферат на мою думку, це відносно: якщо сприймати людину з її точки зору, то це ми можемо бути психом і навпаки
Відповісти
2024-07-14 06:13:12
Подобається
Схожі вірші
Всі
Нарисую солнышко :)
Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...
42
1
2737
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5165