Знаєте, люди...
Псина
Знаєте, люди як Фенікси: Щоразу зі смутку відроджуються. І навіть як стояти проти всіх – Титани мов, з ними поборються. Знаєте, люди мов вічнії: Без зволікань ризикують усім, що є. І навіть химери космічнії – Для них неймовірно цікавеє. Знаєте, люди – це демони: Їдять одне-одного голодно, Бувають кресалом і кременем, Витераючи ноги мов об рядно. Знаєте, люди ще й змії є: Вбивають, лякаючись іншими, Щосили захищають від всіх своє, Хоч ці речі не є їм потрібними. Знаєте, люди є людяні: Вони мають плюси й недоліки. І ззовні коли немов льодяні, Всередині зрощують соняхи.
2023-11-07 22:57:14
4
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Псина
@Lexa T Kuro Спасибі, за мудрий) Просто мій досвід, дякую що читаєте)
Відповісти
2023-11-08 19:09:00
1
Морок Неферат
@Псина всі ми психи, друг
Відповісти
2024-07-13 22:53:03
2
Псина
@Морок Неферат на мою думку, це відносно: якщо сприймати людину з її точки зору, то це ми можемо бути психом і навпаки
Відповісти
2024-07-14 06:13:12
Подобається
Інші вірші поета
нескінченність Аа а Ааа ААА аАаа АаАА АаА аааА аа А А аАаА! Чи варте це все того? Ох ці люди
Інші поети
Daisy Daisy
@daisy_daisy
Fos_siL
@Fos_siL
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1897
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2523