НЕ БІЙСЯ
(18+)
в місті вогнів, де час не спить, де кожен крок - то новий світ, вчимось жити без прикрас, минуле відпускати враз. колись здавалось - біль навік, немов застиг у грудях крик. тепер же бачим крізь туман: то був лиш досвіду обман. крізь стогін ліжок і прогресу, ковтаєм гіркоту еспресо. той присмак - наче наука, що веде нас крізь біль і муку. в потоці тіл, немов машин, мчим вперед, до нових змін. той біль, що вчора ще давив, сьогодні в пристрасть перелив. між стін чужих - палкі бажання, розпусти келих нас п'янить. крізь ніч безсонну, до світання, ми палим свічку з двох кінців. нам місто шепоче у вітрах: "ти сильніший, ніж був у снах". і кожен крок по мостовій - то шлях до себе, шлях новий. тож не боїмось ми обломів, бо знаєм ціну всіх оргазмів. в міському ритмі, без законів, творим кращий світ фантазмів.
2024-09-07 11:03:04
3
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11203
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3049