РУБІКОН ЦНОТИ

ніхто і ніколи

(18+)
"мама дала життя, тато характер, а я першокурсниці яку вперше бачу" в телеграмі квіточку знайшов одну, дівчину вродливу, що лиш дівчат знавала. фото її спокусливі, в кров мою запали, в квартирі зустрілись - реальності прутня підняли. як русалка ласкава, німфа струнко, вишневим ротом нектар смоктала чарівно. лиш позам собачим данину віддавали, квір-тян кохання до загину спокушали. вибухнув потяг первісний, мов вулкан лави, "скуштувать цноти смак" - думки палали. забули про закони, табу відкинули вбік, дві безтілесні істоти злилися в єдиний лік. екстаз безмежний, жага солодка, любовна втіха - казка-одноднівка. видихалась, стогнала, ковтала блаженство, квіткою цнотливою розцвіла дівчисько. лиш юний вік і тіло враження лишили, згасли вогники кохання, цноти цвіт зів'яв, лише спогад з'єднання душ в пам'яті зоставсь.

2024-05-13 22:13:35

1

0

Схожі вірші

Всі

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

1846

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11204