Вибір людей

Dmitri Lokashincofe

Як багато різних думок у цьому світі, А злості ще більше у людей, У брехні загрузли всі тілі ефіри, Вороги стали схожі на "друзів". Звичайно все я серцем розумію, Програма для душі своя дана, На Землю не приходять душі з раю, Щоб до раю потрапити Земля душі потрібна. Є світла, є темна програми, Тут кожна душа Творцю важлива, Всесвіт шле часто "телеграми", Щоб досвід на всі сто вона пройшла. Є вибір для людей свободи волі Але в рамках виміру Творець - Створив ілюзію нерівності та болю, Назвав її грою земних овець. Не кожна душа прагне до раю, Іноді душі приємний інший погляд, І темну програму виконуючи, Все на своєму шляху скидає до пекла. Всі на Землі грають свої ролі, Усьому прийде коли не будь кінець, Немає для душі страждання з неволі, Є карми меч – і ти його коваль.

2023-07-24 21:06:55

13

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Олег Шаула

Ой перемудрив

Відповісти

2023-07-25 00:05:07

1

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4080

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11582